Після того, як дует Бродячих виконав основну частину поручення боса, в Іорі та Норайо залишилося останнє, але найвідповідальніше завдання– замітання слідів. Вже не один раз Сакай-саму звинувувачували в підпільній діяльності, але, завдяки своїй майстерності, єдине, за що його приятягали до відповідальності– несплата податків, та й то незавжди.

Перед початком "прибирання" Іорі та Норайо вирішили пошукати корисні речі, які б могли їм знадорбитися в майбутньому. Більшого за декілька ціних паперів та особистого мінібару містера Кітамури юнаки не змогли знайти.

–Ти зараз серйозно?– спитав Іорі, подивлячись на товариша.–Ти дійсно зібрався забрати цей шмурдяк?

–Навряд чи містер Кітамура економив на собі,– відповів той, збираючи пляшки з алкоголем у спортивну сумку.–А якщо й це виявиться повним лайном, то знайду кому впарити. Не усі ж обирають якість, та й у критичних ситуаціях, як це було с Тору, тобі байдуже буде, що пити.

-Дивися, щоб ти не уподібнився цим людям. Якщо не ніж чи куля тебе погубить, то точно це буде спирт.

-Ти знову вирішив мораль почитати?

-А як інакше? Давай вже закінчувати! Ми й так тут уже засиділися.

-Ти можеш хоч раз не бурчати?

-А сенс? Я не гідний того, щоб прогинатися під чужими амбіціями.

-Але ти ж тут.

За мить Норайо відчув холодне лезо клинка, яке було приставлене до його горла. Примружене око Іорі ніби прицілювалося в певну точку, щоб зробити єдиний, але фатальний удар.

-Не забувай, як і через кого ми до цього докотилися, Норайо. Хоч ми і напарники, але заради себе я запросто готовий пожертвувати тобою.

-Дивися, щоб з тобою також не вчинили.

-Нехай. Я до цього давно вже готовий.

-Добре, гаразд, містер Єносерунчик. Давай підемо в льох і доведемо справу до кінця?

Вони спустилися до підвалу, де зберігалися основні запаси алкоголю. Нижній поверх анітрохи не поступався основному: це був великий зал, заповнений, вишикуваними в ряди, стелажами. Нижні полиці були підлаштовані під діжки, а решта – під пляшки. Навколо так і віяло вогкістю та дешевим саке.

Для Іорі це був такий нестерпний запах, що йому довелося пальцями защемити собі носа.

-Думаєш, воно добре горітиме? - запитав Іорі подивившись на барильця.

-Цілком.

-Тоді давай закінчимо це скоріше? Я так довго цей сморід не витримаю.

-Звикай, Іорі. Таке наше нове життя, яке ми вибрали: кров, бруд та дешевий алкоголь.

-Мені треба нагадувати, через кого ми до такого докотилися?

Але Іорі не судилося отримати відповіді. Змирившись із цим, він продовжив оглядати бочки.

-Іорі, ось я завжди замислювався про те, навіщо підривати бари? Натомість можна було б їх просто обчистити. Та й так Сакаї-сама може заощадити на харчі.

- Кому, як не тобі має бути відомо, що вогонь найкраще приховує сліди! Ех ... Коли повернемося назад до боса, треба буде усамітнитися з Момо, бо на тебе нервів не вистачає.

-Знову ти за своє?! Ти б так собі дівчину шукав, як напивався! Та й хто б казав про нерви!

-Навіщо мені дівчина, коли в мене є Момо? Вона і заспокоїть, і полечить, і насолоду принесе. Та й утримувати значно простіше.

- Хтось ніби казав, що час за роботу?

Іорі не знайшла слів, щоб відповісти йому. Все, що йому залишалося - зробити на обличчі легкий оскал і розвернути голову в інший бік.

-Так, ти маєш рацію... І тільки спробуй під час роботи мене спровокувати!

-Як скажеш.

Вони взяли бочки з рисовою горілкою та почали розливати її по всій будівлі. Підвал, бар та другий поверх повністю просочилися саке. Від кожного сантиметра будови так і несло спиртом.

Закінчивши свою роботу, Норайо та Іорі повернулися до підвалу. Червоноволосий вилив увесь вміст однієї з бочок, створивши гігантську калюжу, і, діставши з кишені коробок сірників, витяг одну штуку.

-Ну що, Йошіда-кун, готовий до шоу?

Після цих слів Норайо лише отримав по шиї записником, який Іорі носив у внутрішній кишені пальто.

-Ау!.. За що?! - вигукнув той, потираючи потилицю.

-Ще раз назвеш мене так і я закрию тебе тут разом з Тору. Цей слабак у минулому і залишився лише я, Нагаї Іорі, усвідомив?

У відповідь Норайо лише почав бурмотіти щось собі під ніс.

-Добре, як скажеш, Наґай-кун. Так... ти готовий зробити бабах?

-Так само як і ти.

Вони вже хотіли кинути запалений сірник у калюжу, як раптом почули дивні звуки.

Тут був ще хтось. Ці звуки чимось нагадували дитячі схлипи.

Оглядаючи підвал, Іорі звернув увагу на велику діжку, яка стояла в одному з кутів. Звуки долинали саме звідти. Він штовхнув її своєю тростиною, але у відповідь отримав лише дзвінкий звук, ніби в бочці нічого не було.

Іорі все ж таки вирішив штовхнути бочку. Барило впало на бік, і кришка спала.

Зробивши пару кроків до діжки, Іорі і Норайо побачили мене-десятирічного хлопчика без імені, будинку і мети в житті.

Моє сріблясте волосся ледве було помітним під шаром бруду, з пальців стирчали скалки, а в моїх зелених, мов смарагди, очах вони бачили лише розпач.

"Ось про кого йшлося в документі", - подумав Норайо.

-Тільки цього нам не вистачало, - обурено сказав Іорі. - Спочатку ми зустрілися і прикінчили одного з високопоставлених членів клану Цуджі, а тепер ще знайшли одну з жертв Збройової Мафії. Коли ж вони перестануть викрадати сиріт із дитячих будинків?

Я тоді не розумів, про що вони говорять і тим часом мені захотілося пити. Я дістав із бочки свою дитячу пляшечку, яку носив у таємниці від містера Кітамури, повну кавового лікеру.

-Може, відправити його в притулок? - запитав Норайо.

-Це навряд, подивися на нього.

Відпивши трохи лікеру з пляшечки, що супроводжувала мене все життя, я почав почуватися якось дивно. Окрім солодкого кавового смаку, було в ньому ще щось. Було таке почуття, що щось змушувало мене рухатися. Якийсь дивний приплив енергії, котрий я ніяк не міг контролювати.

Подивившись на мене, вони побачили, як мої очі залилися темно-зеленим чорнилом, а ноги почали неконтрольовано смикатися, не даючи мені встати.

-Він... такий самий як ми?! – здивувався Норайо.

-Ти забув, чим останнім часом займається Збройова Мафія? Такі люди - рідкість і саме через таких, як ми, і почалася ця війна, котра все ніяк не може закінчитися.

-М-да... Ідея відправити його в притулок була дурна. Може... він зможе приєднатися до нас?

-Ти думаєш, бос захоче його усиновити? Не сміши мене. Він швидше нам зарплати втричі підвищить. Та й що нам заважає лишити його тут?

-А я не розповідав? Там, звідки я родом, мене вчили, що неважливо хто ти: чи мисливець чи ціль. Головне - померти зі своїми принципами, а якщо хтось втратив свій шлях, треба направити його на новий. Тору та Містер Кітамура обрали свій шлях, а у цього хлопця все може бути попереду. Та й такий здібний малий нам не завадить у такі лихоліття.

-Думаєш експлуатувати його також, як цього хотіли ці двоє? Ніколи не перестану дивуватися твоїй натурі, Норайо.

-Не знав, що тобі подобається повністю робити прибирання в барі. Та й забавно чути про ціність життя від людини, яка не проти кровопролиття та хабарництва і при цьому не червоніє.

-Все в цьому світі відносно, Норайо. Я думав, ти зрозумів, що мої ідеали поширюються насамперед на мене самого.

-Хай там як, поки не побачимо, на що здатний цей хлопчик, не дізнаємося, яку вигоду він нам принесе.

Іорі лише байдуже відвернувся, але прийняв пропозицію напарника.

-Хлопчику, хочеш піти з нами? - Запитав Норайо, простягши мені руку.

Я тоді не знав, що робити. Я дивився на них, ніби на якесь диво. Наче два ангели спустилися з небес, щоб забрати мене з собою. Норайо виглядав у моїх очах привабливо і дружелюбно, а Іорі, хоч і був роздратований моїм існуванням, своїм впевненим поглядом вселяв мені віру. Віру в непохитні істини, які здатні дати життя і які мені ще треба було пізнати.

Я навіть не помітив, як моя долоня вже відчувала тепло тоді ще незнайомої мені людину. Як тільки Норайо стиснув свою долоню- я відчув якесь легке печіння, ніби в мою руку поклали розпечене вугілля, і мої ноги перестали смикатися.

Після цього моменту я вже не сумнівався у своєму виборі. Хоч Норайо та Іорі були далеко не янголами, але вони змогли направити мене, дати... Надію!

Норайо взяв мене за руку і, кинувши сірник, ми вийшли з бару. Виходячи з бару, Кішкоокий краєм ока помітив, що залишки Цудзі Тору кудись зникли, залишивши після себе малопомітний слід, що вів до вентиляції.

Я ще довго вдивлявся в будівлю, яку поступово охоплювала полум'я. Коли бар вже зник в далечині, я почув гучний вибух. Разом з ним згорів і той я, котрого потім зневажатиму.

***

Після вишуканого смаку повноцінного життя настає солодкий смак. Але як би ми не намагалися розтягнути задоволення, всьому приходить свій кінець. З того дня я поклявся собі, що я насолоджуватимуся цим вишуканим смаком якомога довше.

Саме так почався мій шлях, шлях Йошікави Шіджеру, шлях дитини вулиці та шлях пиячого волоцюги.