Душа, що кохала

Юлія Гаргат

Моє серце занадто добре, Моя душа занадто ласкава. Хіба я знала про це коли тебе покохала Хіба я знала, що ти не кохав. Хіба я знала, що ти просто брехав Та ще й нагло у вічі. Моє серце тепер розбито, Моя душа тепер благає пощади. Ти мабуть і не знаєш як це любити, Якщо так легко кажеш: "Бувай!" Ти мабуть не знаєш який це біль Коли говорить кохання та ще й про розлуку. Моє серце ще покохає, Моя душа знову ласкавою стане. Та не в сьогоденні, а в мабутні часи. А зараз лікую рани, що на серці з'явились Лікую також свою душу, Яка так по-справжньому любила!

2018-10-20 15:27:29

Інші вірші поета

То була моя весна... Мрію пам'яттю про тебе Троянди Кохання молодого вівчара

Інші поети

Naiba NSDN

@nako1982

tata

@tata4u

Carla Gaona

@KuroShiro

Схожі вірші

Всі

"Письмо ушедших дней"

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Привет , мой милый друг Забыл ли ты, как долго не писала , Прости ,но я хотела отпустить Всю слабостью ,что в себе искала . И может ты проник Моим письмом до дрожи Забыл ли мой дневник , Увиденный стихами одинокой ночи ... Об памяти прошедших дней , Ты не увидишь ни души порока Лишь слабый шепот чувств Уложенных строками тонко . Немой вопрос в глазах Оставлю с времям на последок Легонько холодом касаний уходя , Чтоб не запомнил запах пепла.

1757

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

11203