Ангел під дощем.

просто веселка

Я бачу ангела під дощем, Та крила його чомусь зникають. Намагаєтеся спинити це все, Та сили його на жаль покидають . Чиста душа сильно болить, Вода з неї бруд старається змити. Невинний мовчки кричить, Та вже нічого не можна зробити... Ангел лежить під дощем, Лише білих крил йому не хватає. Ніхто не прикриє його плащем, Адже свою шкуру під ним ховає. Та ангел ніколи не здається, Людей в думках завжди захищає. Зі зрадою не легко змириться, Адже чиста душа всіх прощає...

2022-02-23 07:25:10

8

4

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (4)

Володимир Мельник

Гарний вірш.👏👏Мені здається, що вони справді існують. Принаймі хочеться в це вірити😏

Відповісти

2022-02-23 08:12:29

1

просто веселка

@Володимир Мельник пасібки, я теж хочу вірити, що десь існують ангели, які дивляться на нас🌼

Відповісти

2022-02-23 09:35:12

1

просто веселка

уііі максимально пасібки ♥️

Відповісти

2022-02-23 10:21:47

Подобається

Схожі вірші

Всі

Все й одразу

Ай

Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.

84

2

4553

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12035