Чужа мама.

просто веселка

Подув вітер, покотився дим, Що ти, війна, зробила з ним, хлопцем молодим? Ще вчора м'яча ганяв, А сьогодні перед смертю На коліна впав. Плаче Україна, плаче й мати. Тіло сина не відпускає, Адже земля навіки його поховає! І вона не потримає його знов За руки, не витре рушничком губи. Коли він був ще дитям і не Знав, що таке війна. Вона проклинає кожну мить, Коли на сина кричить...! Вірніше кричала, і при розумінні Цого сльоза на землю упала. Неначе грім розпач на матір Звалився, і світ на до і після Розділився, хоча ні, геть Розвалився. Вона залишилася сама... Ніхто не скаже звичне "Мам", Ніхто не скаже, як жити далі. Адже нікому не має діла До чужої мами... Вірш написаний ще в 2017, тому не судіть строго. Я тоді ще не дуже вміла писати😅

2021-11-23 08:31:31

5

3

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (3)

просто веселка

дякую 🍬

Відповісти

2021-11-23 09:13:45

Подобається

просто веселка

пасібочки 😊

Відповісти

2021-11-23 09:13:52

Подобається

просто веселка

дякую🍰

Відповісти

2022-01-15 14:31:50

Подобається

Схожі вірші

Всі

Приходи (RU-UA)

Ай

Черничные пироги, молоко с мёдом. Приходи. Почитаю тебе стихи и раны замажу йодом. Буду исцелять поэтапно все твои трещинки и порезы, даже в твоё заледеневшее сердце, поверь мне, — смело полезу. Повір! Залізу без страху. Без жалю, не боячись. Бо наше розпалене вогнище змушує бути хоч чимось. І тільки не хвилюйся — ми не розчинимось. Ні одне у одному, ні у часі. Мы снова столкнёмся, неспособные противостоять этой связи. Истощенные, но в друг друге, нашедшие дом. Якщо не перше життя, то і не перший том. Не перший різновид мов у моїх віршах. Не найдёшь меня в жизни? Отыщешь во снах. За той дверью, где я нам в пирог добавляю чернику. Приходи. Мне одной без тебя здесь ужасно дико.

42

3

1225

"Ми усе подолаємо разом..."

Nadine Tikhonovitch

«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»

52

3

1709