Ханахакі.

просто веселка

В мене вросли квіти ... За що ця любов? Ти був таким милим ... Повернуся знов! Я чомусь така необачна! Дивне кохання ... Від цієї хвороби мені лячно! Таке важливе зізнання ... Квіти, квіти, всюди - вони! Ти щось запідозрив... Хочу до тебе знову летіти, йти! Та спиняють каплі крові... . . . . . . . . . . "Ханахакі – хвороба нерозділеного кохання. Людина, яка страждає від нерозділеного кохання, кашляє квітами, що обволікають зсередини його органи. Автор знову читає фанфіки про ханахакі 🙂

2022-10-14 05:40:10

5

3

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (3)

просто веселка

максимально дякую 🧡☕🧡

Відповісти

2022-10-14 05:41:01

Подобається

Cryda Cooper

А прикиньте якщо ця хвороба була в видимою в нашому реальному житті... Отак ідеш собі і бачиш людей повних квітів...

Відповісти

2022-10-14 16:25:07

1

просто веселка

@Cryda Cooper це було б мабуть трішки сумно😅

Відповісти

2022-10-14 17:00:27

Подобається

Схожі вірші

Всі

Я граю лише уві снах...

Nadine Tikhonovitch

Я граю лише уві снах, Гітару, мов тебе, обіймаю, І пісня стара на вустах, Що в серці болем лунає. Я граю лише уві снах, Мелодію, давно що забута, І печаль в блакитних очах — Мій жах і муза, мій смуток. Я граю лише для тебе, Хоч знаю, що плід ти уяви, І біль губить нестерпний — Я гину, а пісня лунає... Я граю мелодію ніжну Та бігти хочеться геть, Як чую солодку я пісню: Вона нагадає про смерть... Бо вона серце зворушить І змусить згадати тебе, Ну нащо грати я мушу І палати мертвим вогнем? Поховавши, я присяглася, Що забута гітара — ось так, Бо пісня для тебе лилася... Я граю лише уві снах...

131

25

5579

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12097