моєму Kleiner Falke.

Анастасія

що буде далі? майбуття чи забуття? що буде далі в світі цім без тебе? як буде потім йти моє життя? знайду я? чи, може, загублю себе? я у питаннях гублюся ночами, із зошитом ловлю твій образ в снах, мариться, як цілуєш до нестями, а як прокинусь - знов охопить страх. ти - мій етюд зимової зневіри, ти - мій найбільший когнітивний дисонанс, я так хотіла б знов тобі повірить, та я не вірю геть собі. то чи є шанс? заграй Бетховена на клавішах душі, хай музика уся ллється крізь кров! та не Шопена, він мені трохи чужий, а ти - мов рідний. ти - моя любов. я не соромлюсь тебе, та трохи боюся кинуть на тебе погляд, просто обійняти.. проте лише з тобой щиро сміюся, й лише тебе, віриш, не хочу проганяти. все в світі починається з любові, але моя до тебе почалась не так.. вона пішла із твоїх уст та мови, із блиску у твоїх юних очах. я пам’ятаю все. хоч ми і виросли, а ти філософом як був, так і зостався, проте іскри моїх думок іще не вигасли, і я не забуваю те, як усміхався. не хочу, аби ми з тобой прощались, не хочу, аби далі - забуття, я мрію, щоби міцно обійнялись і зрозуміли, що на горизонті - майбуття.

2023-09-15 07:55:40

0

Схожі вірші

Всі

Хай буде так

Юлія Богута

«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.

38

4

5443

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12000