моєму Kleiner Falke.
Анастасія
що буде далі? майбуття чи забуття? що буде далі в світі цім без тебе? як буде потім йти моє життя? знайду я? чи, може, загублю себе? я у питаннях гублюся ночами, із зошитом ловлю твій образ в снах, мариться, як цілуєш до нестями, а як прокинусь - знов охопить страх. ти - мій етюд зимової зневіри, ти - мій найбільший когнітивний дисонанс, я так хотіла б знов тобі повірить, та я не вірю геть собі. то чи є шанс? заграй Бетховена на клавішах душі, хай музика уся ллється крізь кров! та не Шопена, він мені трохи чужий, а ти - мов рідний. ти - моя любов. я не соромлюсь тебе, та трохи боюся кинуть на тебе погляд, просто обійняти.. проте лише з тобой щиро сміюся, й лише тебе, віриш, не хочу проганяти. все в світі починається з любові, але моя до тебе почалась не так.. вона пішла із твоїх уст та мови, із блиску у твоїх юних очах. я пам’ятаю все. хоч ми і виросли, а ти філософом як був, так і зостався, проте іскри моїх думок іще не вигасли, і я не забуваю те, як усміхався. не хочу, аби ми з тобой прощались, не хочу, аби далі - забуття, я мрію, щоби міцно обійнялись і зрозуміли, що на горизонті - майбуття.
2023-09-15 07:55:40
0
0
Інші категорії
Ода Вірші в прозі Історичні Подійні Вірші до свят Любовні
Інші поети
Трояндочка
@Rose_Senorita
Схожі вірші
Всі
Я граю лише уві снах...
Nadine Tikhonovitch
Я граю лише уві снах, Гітару, мов тебе, обіймаю, І пісня стара на вустах, Що в серці болем лунає. Я граю лише уві снах, Мелодію, давно що забута, І печаль в блакитних очах — Мій жах і муза, мій смуток. Я граю лише для тебе, Хоч знаю, що плід ти уяви, І біль губить нестерпний — Я гину, а пісня лунає... Я граю мелодію ніжну Та бігти хочеться геть, Як чую солодку я пісню: Вона нагадає про смерть... Бо вона серце зворушить І змусить згадати тебе, Ну нащо грати я мушу І палати мертвим вогнем? Поховавши, я присяглася, Що забута гітара — ось так, Бо пісня для тебе лилася... Я граю лише уві снах...
131
25
5726
La lune
Nadine Tikhonovitch
Quand les rues de la ville sont plus sombres, Quand la moitié de la planète dort, Quand les étoiles de rêve tombent, La lune me brille, la lune d'or. Je peux la regarder la nuit Et j'écris mes poèmes bizarres, Peut-être je suis folle ou stupide, Mais la lune me donne de l'espoir. Elle est froide, comme l'hiver, Elle est pâle, comme malade, Je peux là regarder les rivières Et parfois je vois les cascades. Elle est mystérieuse, magnifique, Satellite sombre de notre planète, Séduisante, heady et magique, L'ami fidèle pour tous les poètes. La lune, pourquoi tu es triste? La lune, je ne vois pas ton sourire, Dis moi ce qui te rend attriste, Dis moi ce qui te fais souffrir! La lune, tu es loin de moi, Il y a des kilomètres entre nous, Je rêve de toi de matin à soir, Je rêve et j'écris sur l'amour. Et je danse dans ta lumière, Mes idées sont tristes et drôles, J'aime tes yeux tendres, lunaires, Ils me disent que je suis folle. Mais, ma lune, tu es mon rêve, Tu es mon inspiration, ma lune, Mon souffle, tu m'aimes, j'espère, Parce que tu es mon amour!
49
14
1463