моєму Kleiner Falke.
Анастасія
що буде далі? майбуття чи забуття? що буде далі в світі цім без тебе? як буде потім йти моє життя? знайду я? чи, може, загублю себе? я у питаннях гублюся ночами, із зошитом ловлю твій образ в снах, мариться, як цілуєш до нестями, а як прокинусь - знов охопить страх. ти - мій етюд зимової зневіри, ти - мій найбільший когнітивний дисонанс, я так хотіла б знов тобі повірить, та я не вірю геть собі. то чи є шанс? заграй Бетховена на клавішах душі, хай музика уся ллється крізь кров! та не Шопена, він мені трохи чужий, а ти - мов рідний. ти - моя любов. я не соромлюсь тебе, та трохи боюся кинуть на тебе погляд, просто обійняти.. проте лише з тобой щиро сміюся, й лише тебе, віриш, не хочу проганяти. все в світі починається з любові, але моя до тебе почалась не так.. вона пішла із твоїх уст та мови, із блиску у твоїх юних очах. я пам’ятаю все. хоч ми і виросли, а ти філософом як був, так і зостався, проте іскри моїх думок іще не вигасли, і я не забуваю те, як усміхався. не хочу, аби ми з тобой прощались, не хочу, аби далі - забуття, я мрію, щоби міцно обійнялись і зрозуміли, що на горизонті - майбуття.
2023-09-15 07:55:40
0
0
Інші категорії
Пейзажні Гумористичні Філософські Подійні Історичні Для підлітків
Інші поети
Łahodnaja
@SomeMilkWithCoffee
Схожі вірші
Всі
Я тебе по-справжньому кохала...
Вікторія Тодавчич
Я тебе по-справжньому кохала... Так, неначе зовсім не жила. І тобі лиш серце відкривала, Я тебе кохала, як могла. Я тобі всю душу і все серце, Все віддам, ти тільки попроси. Я тебе кохатиму до смерті, Я з тобою навіки і завжди. Я тобі відкрию таємниці, Все, що маю — все віддам тобі. І поля, і чистії криниці, І прекрасний спів тих солов'їв. Я тебе по-справжньому кохала, Весь свій час, я віддала тобі. Я була наївною . Не знала, Що не брешуть тільки солов'ї.
42
15
1446
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11481