Паперовий світ
Чому у світі так багато паперових міст? Бо люди паперові, міст цих паперовий вміст. Вони живуть, їдять, як інші люди в світі, Але життя у них лише в буденнім сірім цвіті. Міст таких багато паперових, білих, Із днями, що мають лиш віддтінки сірих. В них турботи, справи, трабли вічні, А люди вічно всі ліниві, сірі й лицемірні. Наше місто теж вважаю паперовим, Спустошенним, не різнобарвним. Всім «нема коли» на радощі життя, Нема часу й на любов, на щастя, й дитя. Усі ви люди однакові, однаково паперові. І хати паперові, зарослі, бур‘янові. Спаліть міста оці до чорта, і щоб ніколи, Чуєте, ніколи, не будували міст тих паперових. Й самих себе спаліть, знайдіть хоч час, Це ж ви для себе, для самих же нас! А...ви не чуєте... Дарма закрили вуха, Сама усіх спалю, не буде вашого і духа. А я не паперова, бо маю час для всіх, Дім не маю паперовий, там лиш сміх. І дні не сірі, а яскраві, лишень треба Дістати фарби, замалювать усе з землі до неба. А ні-сама усе зроблю, папір нещасний, Я зроблю сама цей світ прекрасним. Там будуть зорі, колір, буде натхненя, Все буде в світлих фарбах, в аквареллі. Парерове місто-паперові люди, Зафарбую вас, замалюю всі усюди. А ні-вогонь вроню, з вас стане попіл, Вугіль, не буде вас і далі, й не буде потім. Пожалій себе, папір бездраний, Ти лиш папір, ти просто марний, Не вартий цього, бо не маєш фарб ти, Я покидаю паперове місто, час йти. Бо є людина, що варта фарб моїх, Що варта почуттів й ридань моїх. Хочу життя його спасти, на мить Із міста витягти й коханням оп‘янить. Його життя не буде сірим, паперовим, Його життя настане різрокольоровим. Я обіцяю, я лиш його врятую, а тепер, Як і казала, місто спаленеє відтепер. А врятувала лиш його, бо я кохаю, Й лиш йому віддати фарби я бажаю. А ти, паперовий народе, мав долю, А зараз-все, немає сірості-немає болю. Місто-спалені сторінки, попіл, все! А я зосталась з ним, життя моє! Зроблю тебе прекрасним, а не тим, Яке спалила, і минуре разом з ним. Воно було таким, яке і місто-паперовим, Сірим, марним, безфарбовим... Я побудую місто-прекрасне, но’ве! Любов‘ю,миром й щастям повне!
2019-08-15 20:00:38
5
0
Схожі вірші
Всі
Разве сложно сказать...
Много думать слов не хватит Лишь о ком то , кто не рядом Быть со всеми лишь открыткой , Согревая теплым взглядом Каждый день встречая солнце Словно первый луч спасенья Думаешь о всех моментах , Что всплывают вместе светом ... Или множество вопросов На каких нет не единого ответа , К тем , кто был однажды нужен, Став одним твоим мгновеньем Почему ж сейчас нам сложно .. Сказать искренне о чувствах , Как страдать мы все умеем ,, А признать ,что правда любим ? Может быть просто забыли .... Или стали явью сцен сомнений ? Разве сложно хоть глазами Сказать больше ,чем таить в себе ли... Надо больше лишь бояться , Не успеть сказать о главном ... На взаимность зря стараться Ждать когда уйдет шанс бремям ...
53
16
3091
Пóдрузі
Ти — моє сонце у похмурі дні, І без тебе всі веселощі будуть чужі. Ти — наче мій рятівник, А я — твій вірний захисник. Не кидай мене у часи сумні, Бо без тебе я буду на дні. Прошу́, ніколи не залишай мене одну, Адже без тебе я точно потону. Хто я без тебе? Напевно, мене просто нема... Розкажу я тобі про все із цього "листа". Постався до цього обережно і слушно, Щоб не подумала ти, що це, може, бездушно. Адже писала я ці рядки довго, І ти не посмій не побачити цього! Ми же ж з тобою змалку завжди були разом, І дружбу нашу не зруйнуєш навіть часом. А ти пам'ятаєш, як на кухні говорили про хлопців? Ми зберігали всі секрети, наче у таємній коробці. Смієшся ти, як завжди, смішно, І не сказати про це буде грішно. Дуже подобаються мені наші розмови, Особливо, коли ти "ламаєш" свої брови. Чудово, коли твоя найкраща подруга — сестра. Адже не залишить в біді ніколи вона. А завжди буде поруч. Навіть якщо сам чорт стоїть ліворуч.
48
12
2350