Паперовий світ
Чому у світі так багато паперових міст? Бо люди паперові, міст цих паперовий вміст. Вони живуть, їдять, як інші люди в світі, Але життя у них лише в буденнім сірім цвіті. Міст таких багато паперових, білих, Із днями, що мають лиш віддтінки сірих. В них турботи, справи, трабли вічні, А люди вічно всі ліниві, сірі й лицемірні. Наше місто теж вважаю паперовим, Спустошенним, не різнобарвним. Всім «нема коли» на радощі життя, Нема часу й на любов, на щастя, й дитя. Усі ви люди однакові, однаково паперові. І хати паперові, зарослі, бур‘янові. Спаліть міста оці до чорта, і щоб ніколи, Чуєте, ніколи, не будували міст тих паперових. Й самих себе спаліть, знайдіть хоч час, Це ж ви для себе, для самих же нас! А...ви не чуєте... Дарма закрили вуха, Сама усіх спалю, не буде вашого і духа. А я не паперова, бо маю час для всіх, Дім не маю паперовий, там лиш сміх. І дні не сірі, а яскраві, лишень треба Дістати фарби, замалювать усе з землі до неба. А ні-сама усе зроблю, папір нещасний, Я зроблю сама цей світ прекрасним. Там будуть зорі, колір, буде натхненя, Все буде в світлих фарбах, в аквареллі. Парерове місто-паперові люди, Зафарбую вас, замалюю всі усюди. А ні-вогонь вроню, з вас стане попіл, Вугіль, не буде вас і далі, й не буде потім. Пожалій себе, папір бездраний, Ти лиш папір, ти просто марний, Не вартий цього, бо не маєш фарб ти, Я покидаю паперове місто, час йти. Бо є людина, що варта фарб моїх, Що варта почуттів й ридань моїх. Хочу життя його спасти, на мить Із міста витягти й коханням оп‘янить. Його життя не буде сірим, паперовим, Його життя настане різрокольоровим. Я обіцяю, я лиш його врятую, а тепер, Як і казала, місто спаленеє відтепер. А врятувала лиш його, бо я кохаю, Й лиш йому віддати фарби я бажаю. А ти, паперовий народе, мав долю, А зараз-все, немає сірості-немає болю. Місто-спалені сторінки, попіл, все! А я зосталась з ним, життя моє! Зроблю тебе прекрасним, а не тим, Яке спалила, і минуре разом з ним. Воно було таким, яке і місто-паперовим, Сірим, марним, безфарбовим... Я побудую місто-прекрасне, но’ве! Любов‘ю,миром й щастям повне!
2019-08-15 20:00:38
5
0
Схожі вірші
Всі
Тени собственного сердца ...
Глубокой ночью в тишине , Как млечные пути горели свечи Их огонек горел во тьме Скрывая тайны сердца человечьи Тенями прошлого унося яркий свет, На языке горело пламя вспоминания Из памяти оствавив только след Потухших пепла чувств одного созерцания .. И лишь полны отчаяния глаза Остались морем слёзного раскаяния .. Об том ,что не забудешь некогда Ошибки сделанных ,когда то лишь случайностью ... Прекрасных звёзд на небе уголков, Когда хотелось быть ранимым Сломать себя от бури горечи долгов, Которых прятал от своих любимых И каждый вздох ,что вдруг не смог, Раскрыть все страхи угнетения В тени ночей под всхлип с дождём Укрыв опять себя жалким замком мгновения. 🎶🎧🎶 💫Demons ~Alec Benjamin 🖤
39
9
1804
Все й одразу
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
4782