Вірші
Найяскравіша у Всесвіті зоря
***
(12:19, 22.12.2020)
Моє тіло сидить та існує,
Розум мій десь у космосі літа.
Складні процеси зупиня, гальмує,
Всю Сонячну систему разом обліта.
Земля, Венера - шлях простий,
Меркурій - Марс - ще більше.
Сатурн - Юпітер - шлях золотий.
Уран - Нептун - полярно інше.
Яка ж тут тиша й благодать.
Що шум Землі сюди не дійде.
Сузір'я у очах виблискують, горять,
Колись й моя зоря тут зійде.
Яка красива Рись, Коссіопея,
Візничий, Волопас, Дракон!
Північна Гідра, Гончі Пси, Капелла.
Вітрила, Циркуль й Оріон.
Я хочу Сіріуса яскравіше бути,
Хадара, Альтаїра й Аркутура.
Й місце у Всесвіті колись здобути,
І не згоріти швидше за зорю Шаула.
Я у складну дорогу миттю вируша,
Здригнувсь, дісталась станції "Земля".
А з головою засяяла й моя душа,
Немов найяскравіша в Всесвіті зоря.
3
0
386
"Друзі"
Ну що ж ви, любі наші, милі друзі.
Чи не чекали ви побачити мене?
Усі ми тут, в маленькім «дружнім» крузі,
Ви думали усе гладанько з ваших рук піде?
Ба ні, все тільки-тільки почалося,
Із-за куліс виходжу я - актор.
Усе в мені ревло, тягло і рвалося,
Тому скажу я вам усе як є - в упор.
Чекання мить мене давно добила,
Розмови з вами нанівець пішли.
Я в голові собі стіну міцну пробила,
Аби до вас усі мої думки дійшли.
А ви, бідненькі, бачу я, затихли.
А де ж овації? Аплодисменти бурні?
Глядач не має буть занадто тихим.
Чи ви актора знов пошили в дурні?
Боюся вас вкотре розчарувати, сорі.
Але фіаско вже чекає на палкий візит.
Втоплю я ваше лицемірство в тихім морі,
А кожного із вас душа– мій власний реквізит.
Спектакль набува нехилої зав’язки,
До кульмінації недовго лишилося йти.
Ми швидко дійдемо самої дії і розв’язки,
Щоб зразу до «десерту» змогли ми перейти.
Вже досить скиглити й страждати,
Усі ми тут актори головної ролі.
В останній дії будете усі кричати,
Це будуть найуспішніші мої гастролі.
Я певна, «на біс» просити будете не раз.
Й нарцисами вся сцена буде вкрита.
Я кину на останок пару влучних фраз,
Щоб спина вся мурахами була покрита.
«Дебют мій видався на славу, точно.
І дякую я вам за ваші егоїзм і травлю.
Щоб відпустити вас вже дійсно й остаточно,
Я меседж вам такий собі відправлю:
Нема у світі справедливості чи правди,
Нема і друзів, і ідеалів в том ж числі.
Існують лиш кохання зоряні смарагди,
Котрі утамувати звіра дикого змогли».
Закінчилася театру дія одного актора,
«Мій монолог завершено, ідіть!»
Боюсь, вже надто з гостем я була сувора,
Прям відчуваю, в залі щось смердить.
А ти поглянь хто лишився у двобій пограти,
Ти ба, який сміливий в першому ряду сидить.
Він немов, і в правду, власної чекає страти,
Що аж прийдеться в очі власне пояснить.
«Якщо ти думаєш, що досі шоу триває,
Боюсь запевнити, всі клоуни давно пішли,
Вистав тут більше не було і буть немає.
То ж, до дверей встали і бігом пройшли.
Актор втомився глядачів постійних мати,
Тим паче тих, хто не цінує його творчий шлях.
Залишитись змогли лиш ті, хто до нутра змогли пізнати,
І в серці дружбою забили вірний міцний цвях».
Усе. Зал повністю пустий зостався.
Дверцята всі закриті двічі на замок.
І місцем цим я довго вештався й метався.
Ну все, вже час дістатися нових зірок.
3
0
527
***
Сон.Молитва.Кава.Шлях.
Сніданок.Щітка.Страх.
Балкон.Вікно.Дівчатко.Птах.
Безвихідь.Небо.Дах.
Обід.Самотність.Дім.Думки.
Проблема.Сум.Причина.
Страждання.Хмари.Чай.Книжки.
Кохання.Дощ.Хлопчина.
Вечеря.Радість.Тихо.Ніч.
Розмови.Ліжко.Ми.
Обійми.Тепло.Час.Північ.
Момент.Назважди.Мить.
6
0
488
Відстань
Рукою ти вказав на лави біля парку,
Яскравим запахом навіював бузок.
Легенький дощ розвіяв чорні хмари,
А вейвлет збудив нічний ставок.
Яскраві зорі ввібрали у себе очі,
Весна у розповні все віє легкий близ,
І добрихіть ми волоклися опівночі,
Що збудний запах був мені каприз.
Відтоді, поєднавши "я" і "ти" у "наше",
Роїться гадка, немов ми квапимось куди.
А ти роби, що серце пошепки прокаже,
"Давай назавжи" весною прокарбуй, збуди.
Ген-де вже зацвірінькав пісню соловей,
Від щастя в голові фіалки розцвіта,
Душа співа, від вей, агей та апогей,
Амур пустив стрілу, нехай до тебе доліта.
5
0
245
"I am fine"
🦋🦋🦋
I know, it's hard to say "I'm fine",
My demons try to quit my mind.
My soul Is filled with reddish wine,
I feel frustrated and liltle blind.
The skies began to fill with stars,
Escaping darkness in my empty soul.
Fly me to the Venus, Than to Mars,
I've lost the faith and self-control.
I am fine. Just stop already asking!
I love that feeling that you give,
I won't pretending, keep on masking
All mistakes you've made - forgived.
I'm not just fine, I'm free to fly!
To run the Milky way with you.
That's not a time for us to cry
I feel i've caught the lovely flu.
I know it's hard to wait for long,
To keep believing in our words.
I' ll wait i won't forever be alone,
One day I'll hear those happy chords.
8
1
553
Пісня русалки
Занесло мене так швидко,
Ста кілометрами вітрів,
До Іспанії, не менше,
До Ес-Вердських островів.
Це вина нічного неба,
Португальців, що везли.
І це тому, що все так треба,
Затягли мене в вузли.
Aurora Buon Realis,
Величали всі мене.
Так бажали сліз русалки,
Бо життя воно несе.
Імениті винороби,
Солодше вин ви не робіть,
Безсмертя вам все довподоби,
Ви русалку полюбіть.
Море кольору лазурне,
А мій хвіст так вабить всіх.
Поцілунку хочеш, любче?
Та всіх інших людських втіх?
Стрільнув Амур у моє серце,
Відімкнув його замок,
І ніхто мене не втішить,
Лиш мій милий морячок.
3
0
448
Неосяжний
Ми зупинились на узбіччі,
Нас роз'єднали два шляхи.
Ми попрощались знову двічі,
Сховавшись по домам, під два дахи.
"П'ятсот кіло'метрів між нами",
Так каже "Дядько шляховказ".
Мої думки летять туди степами,
"Туди, де він",- був мій приказ.
Вони летіли довго й навпростець,
Втрачали сенс, губили саму суть.
Єдине, що доніс "Пан Вітерець":
"Без тебе сумно дні ідуть..."
Жужмом я згорнула всі листи,
Я почала марчіти на очах.
Наклепала у мережі тобі пости,
І слала я "привіти" по ночах.
Я клякла од нав'язливих думок,
І ти мене вкотре пробач...
Натисну я любові лагідний курок,
Почуй мене, ти ж мій слухач!
Поквапся, завтра може вже не бути,
І так я хочу шаленіти од життя.
Бо я залюблена тобою, любий.
З тобою до останку з тобою я жива.
3
0
664
Місто "Д"
***
Вона веде мене в далеку даль,
Де місто височіє до небес.
Вона ввійде в історію, в ґрааль,
Дорогу пройду пóперек й навхрест.
Вулиці, заплетені вузлами,
За хмарочосами не видно небосхил.
Моє захоплення не виразиш словами,
Не вистачить ні пасти, ні чорнил.
Вона безпечна і далека,
Зі мною доля, правда і любов.
Дорога в'ється, й не маленька...
Що аж у жилах стигне кров.
Не буде більше горя і жалів,
Ні суму, злості, ані сліз.
Напишем ми нову історію далів,
З гучними поворотами коліс.
Спіши, вже потяг від'їжджає,
Вже місто "Д" чекає на візит.
Усе, біжи, вже потяг виїжджає,
А трепіт у душі моїй не стих.
Веди мене, дорого,в місто "Д",
І зупини печаль в моїй душі,
До тебе думка трасу проведе,
Я нею їду, за тобою, за далі!
4
0
433
Друзі чи вороги?
По дорозі одній,
Але у різні сторони
Хто ми з тобою,
Друзі чи вороги?
Життя у нас одне,
Вулиці однакові усі,
Питання просте:
Ми друзі чи вороги?
Оточення одне,
Наміри зовсім другі,
Питання знову таке:
Ми друзі чи вороги?
Ми разом, але і одні,
Ми вирішили самі собі,
У нас відповіді дві:
Ми друзі, але й вороги
3
0
446
Усі ми грішні...
Слова палали на вустах,
згорали швидко, мов папір,
Думки ганялись по кутках,
Немов влаштовували спір.
Твої безщадні гострі кігті,
твої червоні злі зіниці,
Товкли мене в кип'ячім дьогті
і посадили у гнилі темниці.
Я знала точно, що лишусь,
я знала, залишуся живою,
І слова вимовить тобі страшусь,
Боюсь закопаною бути, поживою.
Ти знав прекрасно, що люблю,
У відповідь ловила "смішно",
В думках у мене було "Утоплю,
і не важливо. Буде грішно".
А кігті упирались в мою шию,
Зіниці пожирали погляд мій,
"Можливо, серце я йому відкрию,
можливо шию обматає, немов змій".
"Благаю, не вбивай мене, диявол,
Я грішною ніколи не була"
" Усі ми грішні, і ти не янгол,
Ти створена, як я, зі зла.
В твоїх очах танцюють чортеня,
В душі твоїй кипить смола,
І ти сама, маленьке бісеня,
А очі немов попіл, як імла".
Диявол міцно стиснув руки,
Хотів торкнути розум діви,
І дати їй солодкої отрути,
Спростувати всі її сумні'ви.
У царсті мертвім залишилась,
не знала ні добра, нічого,
І на диявола вона кліщилась,
Щоб випити киплячу кров його.
Вона зробила це недавно, вчора,
і на престолі знову ні душі,
Душа дівоча стала чисто чорна,
у цій бездушній мертвій глуші.
Невинна діва стала Сатаною,
Вона була ще та грішни'ця,
Вона була і зла, і чарівною,
Справжня темна й зла цариця.
Грішною стала і буде ось такою,
Багряним коляром палатимуть міста,
Вона зіграє в долю із тобою,
І зап'янить твій розум і вуста.
Не забавляй диявола ніколи,
Інакше станеш їм самим,
А то не буде ні тебе, ні долі,
Ти станеш гіршний й невгасим.
"Усі ми грішні", так, це правда,
Ми порушали заповіді Божі,
І це все не важливо, правда?
Пощадіть ви наші гріші душі...
2
0
285
Прощавай
Останній раз кажу тобі прощай
Твоє ім'я згорає на вустах
Вже не почуєш шум того доща,
Невже я стала знов пуста.
В суботній вечір, кличе вже зоря,
А ми з тобою, мов чужі.
І знову біль пронизує серця,
Минули поцілунки, і дощі.
Не буде більше нас, лиш я і ти.
Окремі, вільні собі люди.
Життя - складне, як не крути,
Одне одному ми вже не "любі".
І вже "Добраніч" промайнуло
Емоцій море, течія, потік.
І ніщо не подолає моє горе,
Й не повернути сліз усіх.
А біль пройде, хоч не одразу,
Хоч буде мене їсти та,
У нас лише була відраза,
Але зате яка ціна...
І прощавай вже сказане давно,
І ти вже знаєш, що пора,
І вже не повернеш оту "любов",
Що так об'єднувала нас.
А ми лиш друзі, ліпші друзі,
Точніше стали ними ми,
Нехай це буде тільки в нашім крузі,
Аби зустрілись знову ми.
7
1
475
Море - це моя душа
Синєє море у душі моїй існує
І пустоту заповнює навік,
Глибокеє у душі моїй панує,
Закриваючи очей моїх повік.
І море теж - ізумрудне,
Неначе камінь дорогий,
Але воно буває й мутним,
Яке мутніють злії вороги.
І сила їхня так страшна,
Що море те навік засохне,
Їх яд поллється, а душа
Од болі тільки й охне.
Можливо, море теж зникне,
А разом з нею і душа моя,
Отак от разом все полине,
І бачу посмішку я ворога.
Та ні, не здамся я без бою,
Хоч я була слабка-слабенька,
Я витримаю знов потоки болю,
Долати буду я усе саменька.
І море стало наповнятись,
Любов'ю, радощами і добром,
І потім більше не втручались
Ті вороги у море на паром.
Душі моїй не буде меж,
Як морю, що у ній існує,
Моїх ніхто не подолає веж,
Ніхто їх не зруйнує.
І море більш не буде мутним,
Бо ворогів не знатиме воно,
І не буде більш те море брудним,
Бл чистеє і синєє воно.
Немає більше злих тих ворогів,
Немає більше того зла,
Не буде зайвих тих морів,
А буде тільки лиш вона.
Моя душа, що синім морем повна,
Яке не знатиме більш зла,
Душа, цінніше за все - коштовна,
Що сперш пуста, а далі - пролилась.
8
0
412
Думка
Давно, малою ще тоді була,
Долала труднощі свого життя.
Ходила крізь бурі й наскрізні дощі,
Крізь повінь, заметіль в довгій сніги.
Долала все, що не додають інші люди,
Долала я хвороби і тяжкі застуди.
Хотіла кращого для кожного з людей,
Для себе не робила ніяких я речей.
Завжди я говорила про чужії долі,
Давала їм свої поради мимоволі,
Вони про мене навіть й не питали,
Цікавості здобули лиш особисті справи.
А я всім вірила, я думала, що буде добре,
Але як ти не крути, мене спіткало горе.
Гадала я, що всі мені поможуть,
Але вони ще не такеє, люди, можуть.
Тому, народ мій, знайте собі стіну,
Поставте між людьми і між собою стіну,
Щоб не сували ніс, куди не треба,
Щоб ваша думка сягала цього неба.
Я вам лиш одне порадити бажаю,
Що я, поет, люблю тебе і поважаю.
Не знаю я, яка ти є людина,
Але думка є лише твоя єдина.
І знаю я, що ти додаєш труднощі життя,
Що ти шукаєш сенс свого буття,
Але запам'ятатай, що ти - лише творець.
Борись за думку, ти - боєць!
8
1
414
Історія кохання
Самотня дівчина плаче ночами,
Дивиться на світ сумними очами..
Чого вона плаче? Хто її кинув?
Хлопчина гарненький взяв і поринув?
Ні, не кидав її хлопець, й нікуди не піде.
Не закрий двері, й наодинці не кине.
Заплутався хлопець в коханні своїм.
"Не треба так гратись із серцем моїм!"
"Не граюся з серцем, тебе не кидаю,
Лиш розібратись в коханні я маю."
Пішов юнак по справам, а дівчина що?
Сидить собі, плаче, шепоче, : "навіщо?"
"Нащо покинув мене, любий хлопчино?
Навіщо залишив мене таким чином?"
А від нього ні звісточки, ні слова, нічого!
"Немов на цім світі, крім мене - нікого!"
Дівчина самотня тужила, ридала,
І щось добре про нього згадала.
Як вперше зустрілись, сміялись та грались...
Як ночами долгими за руки тримались...
Як вперше зізналася вона у коханні,
Як вони зустрілись з коханим востаннє.
Щиро вона любить його, хоч і зосталась,
"Хоч би поганого нічого не сталось"
З сльозами і сумом дівчина сиділа,
Від спогадів щирих вона вся зомліла,
Сиділи на місці, мов статуя з глини,
Без зайвого руху дивилась на стіну.
Про що вона думає? Що пригадає?
Тільки й думає про нього, тільки гадає.
"Може я не пара? Може кращу знайде?
Може ніколи мене не згадає?"
Поворушилась чорноброва, вмилася сльозами,
Вийшла з хатини помилуватись зорями.
Юнак вже собі вдома лежить, спочиває,
Хочеш щось сказати їй про неї й гадає.
Паринув хлопець у сон, дівчина все плаче,
Не спиться їй, бо любить до сих пір гаряче.
Не знаю чи любить її коханий, чи зневажає,
Їй це думка всю ніч спати заважає.
Вирішила чорноброва у сон поринати,
Відпустила хлопця і почала засинати.
Сняться їй зорі, небо безкрає,
Як місяць по небу пливе, спочиває.
Ранку наступного прокинулась пані,
Згадала вчорашні події погані.
Як хлопець лишив її дома саменьку,
Про це ще не знають ні батько, ні ненька.
"Ми лиш друзі, не треба нікому казати,
Лишилося тільки на нього чекати.
До мене хай прийде, признає провину,
І ми поєднаймось велику родину"
Хлопець тим часом в садочку блукає.
Наодинці собі ходить, правди шукає.
Чи любить він щиро? Чи це лиш оман?
Чи вся їх любов поринає в туман?
Юнак собі далі блукає, крокує,
"Чого у житті мені так сильно бракує?
Може дівчини, що кинув я вчора,
Чи може відносин із нею повтора?
Почати з початку і щоб до кінця,
Любити мою рідну і після вінця,
Любити без упину, так палко любити,
Щоб більше рідненьку мою не згубити"
Пішов юнак додому, на ліжко спочити,
Щоб зрозуміти, як без коханої жити.
А не може він без неї, але час минає.
Зі своїми почуттями розібратися має.
Юна пані починає сумувати сильно.
І дивилася за хлопцем дуже-дуже пильно.
Поглядає на хлопчину, махає рукою.
Хлопець поглядає на неї з журбою.
Хотів підійти він, привітатися з нею,
Подивитися на неї й назвати своєю.
Сумує хлопець за нею, він її кохає.
Дивиться дівчина на нього і довго зітхає.
Вона хоче скоріше вернути кохання,
А у хлопця має з'явитись бажання.
Пройшов і день, і 2, і 5, і 7.
Повернувся хлопець до дівчини в дім.
Дивиться хлопець на дівчину милу,
Посміхнувся відчуває він любов, і силу.
Обіймає він кохану, дівчина радіє.
"Завітала ти до мене, моя ти надіє"
Дівчина від радості вмилась сльозами,
Хлопець заговорив до неї такими словами:
" Ти моя мила, моя ти рідненька,
Ти лишилась без мене, саменька.
Вибач мені, пробач мені, мила,
Ти, моя люба, даєш мені крила.
Хочу, щоб знала, як тужив я без тебе,
Не відчував я нічого, навіть себе я"
" Я вірю, коханий, чому мене кинув?
Просто отак от взяв і поринув?
Щось не так, скажи, а мені щось не те?"
" Я думав, розлюблю, кохана, тебе..
Любив я тебе, я заплутався, мила,
В почуттях своїх до тебе, єдина.
Хочу вернутись до тебе, прошу,
Я більше ніколи себе не прощу"
" Не вини себе, друже мій милий,
Все буде добре, мій ти єдиний,
Просто, тобі розібратись треба було,
Вже все, що було - те й минуло...
Я знаю навіщо ми друзями стали.
Чому ми щодня з тобою зітхали,
Чого ми лишились наодинці блукати,
Я знаю, лиш день цей потрібно чекати.
Хочу, щоб знав ти, як сильно тужила,
Знав би, як кров закипала у жилах,
Вернись ти до мене, будем щасливі.
Пройдем крізь усе, поки не станемо сиві.
Не знаю, чи вийде, чи будем ми далі,
Чи будем ми далі жить без печалі,
Не знаю, чи знайдемо щастя з тобою ми разом,
Чи будем піддаватись розлуці й образам.
Лиш треба чекати, любові чекати,
Щоб змогли ми з тобою так палко кохати,
Не хочу розлуки, і сліз я не хочу,
Тільки любити тебе я досхочу.
Любити так палко, щиро любити,
Щоб не змогла тебе більше згубити,
Я буду чекати,аж поки не схочеш,
Аж поки вернути мене не захочеш.
Чекаю тебе останній я раз,
Щоб більше не мали ніяких образ"
Сльозами гіркими пара прощалась,
Дівчина у домі з коханим зосталась.
9
0
549
Той день, коли тебе не стало
Щорічно, день за днем я пам'ятаю
Ходжу до тебе я з дарунком.
І знаю, що тебе давно немає
Але ти був і є мені синком.
Цей день я пам'ятаю як колись.
Я чула, серце б'ється... барабан.
Казала я собі щодня: "молись,
Живи моє дитя". Тут "Бам"!
Лікарня... Лікарі схиляються.
Кричати щось не можу я.
І тут дивлюсь, вони спиняються,
Із очей моїх тече гірка сльоза.
Я чую голос крізь всі стіни,
"Пустіть, вона моя жона!"
Я чую це, дитя моє, ще й нині
"Вам сюди, на жаль, нєльзя"!
Оговталась, синочку, я вже далі
Коли відчула... щось не так...
Мій чоловік сидить увесь в печалі,
"У тебе мила і в дитяти - рак"
Я відчувала, що було давно запізно.
Що не отримала тебе, пробач.
Але ти знай, любила і люблю тебе я сильно.
І не почула, жаль, твій перший плач.
Тебе забрали... Навіки забрали..
Щоденно в мене біль, і злість, і гнів.
Мене до ліжка прикували.
І не дали сказать й слів.
Я не побачила тебе, синочку
Нерожденне ти моє дитя...
Не провела з тобою мати нічку,
Лиш тільки плачу я з тих пір щодня.
Ці люди, зліснії такі створіння,
Не дали тобі спокійного життя,
У них було, напевне, озвіріння.
Щоб не любити ніколи більш таке дитя.
Щодня молюсь за тебе, сину милий,
Залишилось недовго ждать...
Твоя матуся скоро буде, рідний
Я покидаю землю, ти недовго плач.
7
0
420
Моїй милій
Уже багато часу промайнуло,
А я люблю лише одну.
Та ми забули те лихе минуле,
И моему новому таїну.
Вона така чарівна, мила,
Що забудь не зміг її на мить.
І усмішка її та щира
Без неї я не можу жить...
Її красиві карі оченята,
Дають мені душевний спокій,
Які у неї ніжні рученята,
Про неї можна тільки і мрій.
Вона така спокійна, щира
Любить її не перестану я.
Вона здолає у мені і звіра.
І забери мене у майбуття.
Щасливий ранок, бо вона зі мною
Так тихо на мені лежить.
Торкаюся її своєю рукою.
Як солодко вона так спить...
Моє ти сонечко маленьке,
Мої малесеньке дівчата,
Ніколи не будеш ти саменька,
І ти мене ніколи не втрачай.
Оберігати буду я тебе довік,
У бідні і важкі часи...
З тобою кожен буду Новий рік.
Зі мною ти завжди єси.
"Ти не бійся, я з тобою"
Тихо прошепочу я.
"Люблю тебе і буду я такою"
"Яка ти є, бо ти - моя".
7
0
514
Просто уяви...
Уяви... Тільки ти і я у цьому світі.
І ніхто, ніхто не потревожить нас.
Що ми сидим в саду, навколо квіти.
І зупинився назавжди цей час.
Сидим. Навколо все цвіте і грає.
І наче свято у цей день прийшло.
І сонечко жовтеньке ясно сяє,
Неначе оддає мені своє тепло.
Навпроти мене рідні очі,
Зелені, милі, дуже рідні.
"Я готовий провести всі ночі,
До тих пір, як станем сиві."
Слова його тепліше сонця,
Що так запалюють вогонь.
Його промінчик крізь віконце,
Не пройде він мене сторонь.
Уста його - солодкий мед.
Як шоколад, як карамель.
Його уста зовуть мене :"вперед"
Уста дорожчі номер "5 Шанель"
А голос... Голос любого мого.
Як спів самого солов'я,
"Я люблю лише тебе одного",
"А ти, дівчино, лиш моя"
6
0
422
Смертельна ніч
Небо безкрає, зіроньки сяють,
Матір з синами у дворі сидить
Ластівки в небі швиденько літають
А матір з синами сидить, гомонить.
"Будете, любі, мене захищати,
Аж поки не стане та мить
Коли нам із вами прийдеться прощатись.
Щоб Вкраїну могли захистить."
"Ми тебе, мами, ніколи не кинем,
Ми ж дітм твої назавжди.
Навіть тоді, коли ми загинемо
Будем любити тебе навіки"
"Ви вже дорослі, боріться, рідненьки,
За славу, за волю Вкраїни
не забудьте слова мої - неньки
Не зробіть з України - руїну.
Вона ще живе, вона розквітає,
Навіть в важкий для нас час
Вона над врагами тихенько літає
Щоб назавжди захистити нас."
Віє вітер, місяць сходить
Матір синам щось говорить,
Вже на городі заснули квіти.
У цю ніч країну спіткало горе.
Міни. Бомби. Просто жах!
І хата у вогні горить....
У матері з синами величезний страх.
Пронеслась у очах ця мить.
Тиша мертва... Не стало нікого.
Ні синів, ні неньки...
Ні садка... Ні хатки...
Зупинилися серденьки...
Більше ніколи не згадає мати
Свою рідну хату
Як над небом пролітали
Смертельні гармати...
Як вороги Вкраїну
Свою зброю пустили
Як синів їх рідних
Отак погубили...
Сини вже взлітали на небо безкрає
Навіки там так спочивають
І мати із ними там теж літає
Уже вони хмарин сягають
Бо навіки лишились з близькими людьми,
З синами зосталась віками
Бо вибухи ввечері, у повній пітьмі
Послали трьома їх зірками.
Така війна страшна у цім світі,
Не жаліє нікого вона
Залишуться діти в своєму лахмітті,
І мати за ними всю ніч догляда...
6
0
471
Чому?
Чому не утримала руку твою?
Чому загубила любов я свою?
Бо хочу я Щастя, кохання, тепла.
Щоб не було би йому і числа.
Вернулась любов і посмішка мила.
Руки ті сильні та мрія та щира.
Я так хочу, щоб стали щасливі,
Щоб відчуттями були ми сильні.
Щастя і радість несе кожен день,
Хочу любить тебе і вночі, і вдень .
Не буть ти байдужим, відкритим ти будь,
І про минуле, рідненький, забудь.
У день жахливий ти посмішку дариш,
Ніколи-ніколи мене ти не вдариш
Бо любиш, не кинеш мене ти ніколи,
"так, не покину, рідненька, ніколи".
6
0
447
Нічка
Небо чорніє кожну хвилину,
Сонце за обрій пливе безупину.
Місяць той сходить, вітер гукає.
Хлопець дівчину в лісі шукає.
Дівчина саменька у лісі тим ходить,
Вже на тім небі зіронька сходить.
Місяць яскравий освіщає доріжку,
Хтось нашу дівчину схопить за ніжку!
А то наш хлопчина, знайшов свою милу,
Вона так сіяла, і посмішку щиру
Побачив, зрадів, обійняв її так,
Попід дубом знайшов і віддав він їй мак.
Сказавши:"Тобі це дарую, Оксано моя,
Нехай ця квітка буде тільки твоя."
"Дякую, любий мій, сильний хлопчино!"
"Кохаю тебе я, Оксано-дівчино".
Пішли вони разом додому, до хати,
Де вечерю велику готує їм мати.
"Красно вітаю, Іване, Оксано!
Чом ви вернулись додому так рано? "
"У лісі гуляли, на зорі дивились ,
Доріжку шукали та палко любились".
Хоче та дівка Івану сказати,
Що любить, кохає, аж хоче співати.
"Іване, люблю тебе, хлопче рідненький,
Із дому пішла я, вибачте, ненько!
Ходила у лісі я, правди шукати
На зопі дивитись і про любов співати?"
"Обіцяю кохати, до кінця поважати,
І завжди додому тебе проводжати,
Любити тебе я буду довічно,
Дивитись на тебе хочу я вічно".
6
0
383
Сама
Серед лісу сиджу я сама
Попід дубом величним, кремезним.
Дивлюся у небо... тиша... Сама...
Увесь Світ здається шаленим.
Сама... У небі птахи літають
Співають незнані пісні.
Один одному щось там співають
Такі в них пісні голосні.
Сама... Навколо дерева шумлять
І усюди нема ні душі.
Тільки і бачу, як руки тремтять,
Бо надходять до лісу дощі.
Сама. Дощ. Я все блукаю.
І сумую про долю свою
У лісі я ходжу і правди шукаю,
Може знайду й любов я свою?
Сама. Не знайшла я нічого,
Ні любові, ні правди такої.
Тільки знайшла я чужого,
Що ж він такого накоїв?
Сама. Я Кров'ю стікаю,
Ніж у руках не мій лежить,
"Ти це зробила, я утікаю"
І за обрій той хлопець біжить.
Плачу. Сиджу і Ридаю.
Закінчилось для мене життя
Тепер я цей Світ ураз покидаю,
І душа полетить в небуття.
Не кличте чужого, бо лихо вам буде,
Не йдіть ви до нього, як я.
Самі не ходіть же, будьте ви люде,
Щоб не була навколо земля.
7
2
348
Паперовий світ
Чому у світі так багато паперових міст?
Бо люди паперові, міст цих паперовий вміст.
Вони живуть, їдять, як інші люди в світі,
Але життя у них лише в буденнім сірім цвіті.
Міст таких багато паперових, білих,
Із днями, що мають лиш віддтінки сірих.
В них турботи, справи, трабли вічні,
А люди вічно всі ліниві, сірі й лицемірні.
Наше місто теж вважаю паперовим,
Спустошенним, не різнобарвним.
Всім «нема коли» на радощі життя,
Нема часу й на любов, на щастя, й дитя.
Усі ви люди однакові, однаково паперові.
І хати паперові, зарослі, бур‘янові.
Спаліть міста оці до чорта, і щоб ніколи,
Чуєте, ніколи, не будували міст тих паперових.
Й самих себе спаліть, знайдіть хоч час,
Це ж ви для себе, для самих же нас!
А...ви не чуєте... Дарма закрили вуха,
Сама усіх спалю, не буде вашого і духа.
А я не паперова, бо маю час для всіх,
Дім не маю паперовий, там лиш сміх.
І дні не сірі, а яскраві, лишень треба
Дістати фарби, замалювать усе з землі до неба.
А ні-сама усе зроблю, папір нещасний,
Я зроблю сама цей світ прекрасним.
Там будуть зорі, колір, буде натхненя,
Все буде в світлих фарбах, в аквареллі.
Парерове місто-паперові люди,
Зафарбую вас, замалюю всі усюди.
А ні-вогонь вроню, з вас стане попіл,
Вугіль, не буде вас і далі, й не буде потім.
Пожалій себе, папір бездраний,
Ти лиш папір, ти просто марний,
Не вартий цього, бо не маєш фарб ти,
Я покидаю паперове місто, час йти.
Бо є людина, що варта фарб моїх,
Що варта почуттів й ридань моїх.
Хочу життя його спасти, на мить
Із міста витягти й коханням оп‘янить.
Його життя не буде сірим, паперовим,
Його життя настане різрокольоровим.
Я обіцяю, я лиш його врятую, а тепер,
Як і казала, місто спаленеє відтепер.
А врятувала лиш його, бо я кохаю,
Й лиш йому віддати фарби я бажаю.
А ти, паперовий народе, мав долю,
А зараз-все, немає сірості-немає болю.
Місто-спалені сторінки, попіл, все!
А я зосталась з ним, життя моє!
Зроблю тебе прекрасним, а не тим,
Яке спалила, і минуре разом з ним.
Воно було таким, яке і місто-паперовим,
Сірим, марним, безфарбовим...
Я побудую місто-прекрасне, но’ве!
Любов‘ю,миром й щастям повне!
5
0
310
Відчуття
Так хочеться до тебе пригорнутись,
Щоб сум минув, а ми удвох
І щоб до тебе швидко обернутись
І більш нікого не було, крім нас обох.
Щоб знав ти, любий, як кохаю,
Як серце б‘ється для тебе‘
І зустрічі настільки я чекаю,
І вчора, і сьогодні, і тепер.
І зустрічі у нас такі палкі й яскраві,
Вони усі захоплюють мене.
І поцілунки ці твої ласкаві,
Розвіють сум, він омине.
А ти частиночка мого життя,
Я сильно так люблю тебе,
У нас злилось серцебиття.
І любов сягала цих небес.
Єдиним цілим стали ми навіки,
І раді будем ми завжди,
І так любов минає крізь роки,
Що нам не стра’шні й холоди.
Люблю тебе й любити буду,
Повністю і безупину,
Й тебе ніколи не забуду,
Й підтримаю в лиху годину.
6
0
309
