Кругаварот жыцця
Арлин Адамсон
Цяжэй за ўсё — нясці свой крыж Да самага канца. Здраджаем мы заўсёды; крычым: "Распні Хрыста!" А потым на каленях скрозь слёзы і наўзрыд Мы просім прабачэння за ўсе свае грахі. І Бог наш міласэрны даруе нам усё, Бо любіць нас бязмерна, як Сына Сваяго. А мы пасля адразу ідзём грашыць далей; І выбіраем горда: "Распні Хрыста хутчэй!"
2020-03-27 14:03:03
13
4
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (4)
Арлин Адамсон
@Вікторія Тодавчич Дзякуй❤️😘
Відповісти
2020-03-27 14:04:41
Подобається
Принцесса Лягушка = львица
О Боже как красиво и все понятно.
Відповісти
2020-03-27 14:07:18
1
Арлин Адамсон
@Принцесса Лягушка = львица Я очень рада, спасибо❤️🤗
Відповісти
2020-03-27 14:07:52
Подобається
Інші категорії
Радісні вірші Історичні Ода Вірші в прозі Привітання Гумористичні
Інші поети
Схожі вірші
Всі
" Вздох неба "
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Я теряю себя , как птица в полете Каждый вздох облегчения , Когда вижу неба закат Мне плохо , когда не дотронуться К твоим обьятьям свободно , Но я знаю, что ты не услышишь , Мой вслип слёз из-за окна ... За глубиной туч темного неба Ранее, чем ты уже вспомнишь И подумаешь, как я скучаю , Скрою всю грусть.тишиной ... Может быть сердца стук угнетает И воздух из лёгких рвется волной Но ритм одной песни будет на память , Тех последних слов ветра холодов ... Пока не угаснет горизонт пламя Последнего огня без тебя , Багры унесут строки мгновенно Без следа раньше тепла ... P.s: Грусть неба скрывает больше чем мы думаем ...✨💫✨ 🎶 Where's My Love ~ SYML 🎶
39
4
2323
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11383