Блог
Всі
Думки вголос
Так воно дивно насправді, знову щось писати, коли то все майже ніхто й не читає. Про мене, то все одно що на повному серйозі намагатись вести діалог з немовлям - просто підтримуєш розмову за двох співрозмовників, витягуючи ситуації власноруч. Знаєш же точно, що дитя не засудить, тому й продовжуєш читати думки в порожнечу, несвідомо все ще чекаючи відповіді...
1
140
Думки вголос
Дорогий щоденник, я все ще обожнюю їсти, але ходжу голодна. Я все ще люблю спать та сплю по мінімум годин вдень. Це більше ніж неправильно. Чому, власне, ми маємо робити те, що треба, а не те, що хочеться? Я не турбуюсь про себе, та й найрідніші не знатимуть того. В холодильнику декілька яєць, трішки молока та й годі. В кишені всього трішки грошей. Вистачить може, хіба на картоплю. І це знову проблеми дорослих, я маю їх вирішувати та поїсти. Поїсти не тому, що люблю це, а хоча б для збереження життєвих сил. Це не моє життя, не мої дії. Дорогий щоденник, я не живу, я спостерігаю за власним життям десь зверху. Спостерігаю засмучена. Знову.
2
87
Так ризикую...
Цікаве, Думки вголос, Різне
Я маю ризик закохатися у себе,
Бо то ж єдина у світі людина
Котра хоч зірку дістане із неба,
Та буде поруч, коли є потреба
І ніж не встромить ніколи у спину
2
123
Вірші
Всі
втома/
Не забудь приховати свою втому
Тримайся! Навіть якщо сил немає
Сьогодні знов повернешся додому,
де ніхто тебе не чекає
Де ніхто не заварить чаю
Не обійме й не поцілує
Зсередини по-троху згасаєш,
Та й чи ззовні живеш? не знаю
Вже навряд чи хто полікує
Тиша, темрява і думки в голові
вирують по колу несамовито
Забагато стекло вже крові
в те трухляве корито.
Сьогодні знов повернешся додому,
де ніхто тебе не чекає
Замість крапки ти ставиш кому,
Й пишеш те, що ніхто не читає
2
0
134
Я люблю дощ
я люблю дощ. люблю, а значить так і є
Люблю ці краплі, що на шкірі відчуваю
І так стояла б вічно під дощем, бо це моє
Від того, що люблю, себе я не ховаю
Люблю йти просто неба під дощем,
Навіть якщо то злива, ллє як із відра
Коли ж би то нагода трапиться іще,
Аби відчути дощ я на собі змогла.
Всі кажуть, що люблять таку погоду
Та, боячись промокнути, ховаються
Бо люблять здалеку і не саму воду,
А те, що після дощу відбувається.
А я люблю й калюжі від дощу також
Гуляти ними теж окрема насолода.
Наче в дитинстві: йдеш і мрієш... Що ж,
Сказати нічого, прекрасний стан природи.
2
0
360
Два слова
Я - жива!
Жива, поки серце гаряче
Так гарно безперервно б'ється...
Жива, як сміюся, сумую чи плачу;
Коли душа як барвіночок в'ється.
Я жива, коли працюю або ні,
Коли з друзями гуляти маю змогу.
Я жива і я щаслива. Так наче уві сні
(Чи то наяву траплялося мені?)
Заблукать змогла. Та так, що й не знайти дорогу
Та байдуже! Головне, що я жива
І що відчуваю це кожну хвилину.
Я зростаю, розвиваюсь, досягаю, помиляюсь;
Падаю та знову підіймаюсь (і таке бува,
від того не загину)
Знов думки, бажання, цілі, плани...
Все це без упину.
І життя постійно ставить ті капкани,
І проблем кида мені на спину.
Та й дарма! Але ж...
То все так ніби беззмістовно, і не має меж.
А жити хочеться на повну -
Без тих проблем, що не зникають!
Та й цінність зовсім інші речі мають...
Так десь повіяло північними вітрами.
Багато сенсу в двох лише словах,
Якщо той лист, отриманий від мами,
Містить в собі оті: "Все добре. Я жива..."
1
0
264
