Після зникнення книги і дивного хлопчини в Орадоні нічого не відбувалось такого, щ могло мені дати підказку, щоб розгадати загадкове вбивство професора і зникнення хлопця з покарання. Тільки лише одне, що я замітив перебувавши в Орадоні, після вбивства до мене в школі ніхто не під ходив навіть брати цей факт, що професора вбили декілька днів тому, але ніхто за цей короткий не підійшов до мене, не привітався, навіть не підійшов до мене і навіть не спитав який в нас урок. Я дуже сильно цінував мистецтво на самоті, але це було, ще тоді до поки я жив на землі. Може, вони мене думають, що я вбив професора Шерлока, але вони ж не знають, що я розслідують це вбивство.

Треба, щоб ніхто не дізнався про це, бо я думаю, що вони і зараз думають, що це я вбив професора. Напевне треба запитати Вікторію про це.

Сьогодні уроків було лише 4. Я дуже сильно здивувався, бо в нас кожного дня по 6 уроків і то якщо не рахувати збори які майже кожного дня ми просто сиділи в кімнатах і говори, щоб ми хотіли змінити в навчанні, але це для мене було просто не потрібна частина такої обмови про змінення в навчанні, якщо вони хотіли, щось змінити в навчанні то вони могли би не питати нас, бо ми лише за хочемо, щоб не давали нам домашнє завдання. Вони можуть просто запитати якогось професора про їхню ідею, але нехай не беруть наш вільний час. Але зараз не про це, бо зараз я маю думати про розгадку вбивства, навіть я не можу зрозуміти хто вбив професора і який мотив для цього, бо просто вбити людину для розваги. І напевне ніхто би не міг померти, бо в всіх є безсмерті і ніхто не міг померти, але якщо навчитись відбирати безсмертя як Шарлотта, але вона зникнула кілька років тому вона не мала повернутись. Але ця гра в мовчанку затяглась уже на довго. Тепер я маю багато часу, щоб розгадати таємницю, бо за кілька тижнів все було спокійно і ніби не було такого на, що треба було звертати.

Ще, якщо би я був би вбивцею то як би я дізнався про то як забирати в Орадоні безсмертя.

-Ну, що Луко. Ти їдеш, а то запізнимось на урок, а ти знаєш професора Шона. Крикнула Вікторія і вже за кілька хвилин вона стояла біля дверей і дивилася в телефон.

-Так вже біжу. Відповів я і швидко почав збиратись.

Професор Шон не був найгіршим професором у школі, але всі казали, що він може бути дитиною самої Шарлотти і Адама, але я в це не вірю, бо вони би не стали би робити дитину на простих хмарах. Професор Шо колись вів для нас урок природи, але тепер він змінив урок і тепер він є професором математики і то він на цих лекціях дозволяє нам робити все, що нам прийде в голову, але він не любить коли на його лекції приходять з запізненням. Я не дуже і то любив математику, бо коли я ще жив на землі, то мій учитель був мій тато, а з ним краще коли ти хочеш щось промовити про математику то краще на знати смерті ніж про це запитати, бо на цілий день математики можеш не сподіватись на це, тільки багато скарг в твою сторону який ти бездарний. Але давайте не про погане, це було дуже давно і треба жити майбутнім, а не минулим.

Ми вже з Вікторією напевне запізнились на дві хвилин, і нам напевне дізнатися про яке покарання сьогодні буде річ чи взагалі професор сам не прийшов. Це була просто надія і з не поганою кінцівкою, бо це не для мене так закінчитись, я ще дуже молодий, щоб відбувати покарання через дві хвилини спізнення.

-Через тебе, Луко ми спізнились на дві хвилини. Промовила Вікторія, яка дуже довго комусь відписувала, але мені не було таке цікаве, яке буде сьогодні буде покарання.

-І без знаю, що ми запізнились. Відповів я.

Але добре, що ми добре бігали і до поки професор Шон почав робити перекличку, ми були в його кабінеті і дуже сильно перепрошували за спізнення. І сьогодні не було криків професора , на спізнення, він просто показав нам на наші парти і ми як послушні учні сіли на свої місця.

-І так, сьогодні ми не будем нічого робити, але для тих хто сьогодні запізнився буде дуже погане покарання. Промив професор Шон і це дуже погане слово яке ми н хотіли почути з Вікторією.

-Вам доведеться пройти іспит на землі і доведеться знайти, щось, що ви хочете і ви не можете повертатись без чогось, але вас ніхто не буде бачити.

Ми спершу подумали, що це дуже погано, чи це взгалі урок математики. Але коли ми почули, що не можна повертатись без реквізиту ми аж зразу побігли до професора Шона , щоб зразу вже могли би виконувати покарання. Професор був дуже здивований, але ми завжди на такі моменти мали зі собою пакети. Так ми можете нас осуджувати, але наші забобони справдились. І тут для нас професор Шон відкрив портал до світу людей. Він був такий гарний,

що навіть не можна було описати і ми вже побігли до нього, але він закрився.

Професор дуже мило посміхнувся і промовив.

-І ви думали, що я дозволю вам піти до світу смертних. Ваше покарання буде прибирання цього кабінету.

Ми дуже сильно розізлились на професора і з дуже злим виразом пішли на свою парту.

Пройшов цілий урок. Ми з Вікторією залишились, щоб по прибирати кабінет. Ми витягали жуйки з парт, мили підлогу і інші речі які роблять люди які прибирають кабінети. Але для мене це обернулась дуже доброю монетою. Коли я нарешті дійшов до стола професора то я відкривав шухляди для того, щоб витерти пил. І коли я дійшов до тої самої шухляди. І тут я відкрив це і я побачив дуже дивний щоденник який був обмотаний мотузкою. Я його розмотав і подумав його відкрити ї, але коли я його відкрив то перед мною повстав вогонь і лунав з щоденника. Він мені попик руки і я зразу закрив щоденник.

Я встиг лише прочитати це :

« Вона мене бачить.

Цей момент не можна було опустити для моєї цілі яку я мав виконувати. Я позичав гроші професора Ніколаса. Я дуже сильно боюся цього випробування яке перед мною повстало »,

Я з ним погодився і тепер це нам дуже сильно допоможе.