Розділ Перший
Це був звичайний день. Я як завжди читав свої книжки. В мене було їх багато, на будь який смак , є про кохання, котоклізми, і так далі. Але моя історія не про це.
Як я і казав я читав книжку «Зірки і кістки», захоплюючись новими враженнями які я відчував коли читав цю книжку. Щкода що мої батьки не розуміють мене. Вони мені тільки но і торочуть що я буду лише вчителем бо вони були вчителями і їхні батьки були вчителями і так далі. А я їм протестую що я хочу стати письменником але вони навіть не хотіли цього слухати. Так ми споримо кожен день. Вони спорють на своє, а я на своє. До школи я не ходив бо освіту я здобував вдома.
Моя єдина надія була пані бібліотекарка до якої я ходив щоб взяти книги. Свого імення вона нікому не хотіла розповідати бо думала що для неї це буде погано. Але це її забобони тому ніхто її не осуджує.
Але при тому що вона моя найкраща подруга то вона ще дуже сувора. Якщо
хтось за рік не здасть якусь книгу може до нього прийти до додому і не вийти з дому поки він не здасть книгу. Але це знову ніхто не право за її осуджувати. Ну але ця історія не про це. Все почалося в 2023 році. Я вирішив написати власну книгу і я взявся за це як з роботою. Кожен день я тяжко працював, підбирав іменна для своїх персонажів, придумував сюжет і писав по 60 сторінок в день. Але ми не забуваємо про моїх батьків. Сьогодні я як завжди писав і майже дописав свій роман. Залишилося ще трошки дописати але тут в мою кімнату зайшла мама. Коли вона зайшла то почала розглядувати мій ноутбук. Але потім вона почала до мене говорити.
-Луко ти вже дорослий тобі треба вже на роботу іти – розповіла Мама.
-На яку роботу мам, на вчителя чи ні найкраще це заступник директора прямо мрія, а не робота - Гаркнув я.
-А що тут поганого, вчитель це дуже класна проте трошки треба помучитись щоб навчити дітей і … Не встигла вона договорити то я зразу перервав її
-Ні мамо я казав ще з дитинства що я хочу стати письменником і це моє остаточне слово і ще я не хочу щоб потім якщо я стану тим вчителем і я наприклад не зможу нікого навчити бо вони мене не слухають, а потім їхні батьки будуть
прибігати до мене зі скаргами « Чому їхня дитина нічого не розуміє» - Відповів я своїй мамі.
-Ах так то ти покажеш нашу родину зі поганої сторони – Зі великою скаргою сказала моя мама.
-Мамо я працював кожен день щоб тепер взяти і забути про це все ні і якщо в тебе нема вже питань то двері заду – Відповів я нарешті то що я хотів сказати їй багато років.
Мама тільки поглянула на мене з таким обличчя що я зразу зрозумів що вона не вдоволена тому я ще показав їй повітряний поцілунок що б трохи мамі по пустило. Мама на останок лише оглянула на мене знову але це вже не була злість це була вже радість. Вона вийшла з кімнати і почала розмовляти з моїм батьком але я на це вже не звертав увагу бо я зараз був повністю запрацювався на книгою. У ось вже я дописав роман. Я був на сьомому небі від щастя тому не зволікав і зразу пішов спати бо завтра мене чекав просто не забутній день.
Мені снились просто прекрасні сни. Там я уявляв що ось я вже іду до видавництва, вони друкують мій роман, він стає відомий на цілий світ і так далі .
І тут я прокинувся. Це класно що мені снилися прекрасні сни але цей не замінить ніякий сон. Я встав з ліжка і пішов на кухню, щоб попити каву щоб не бути сплюхом.
Мене тільки здивувало лише то що мої батьки сиділи на кухні і попивали каву.
Звичайно вони б були вже в школі і нікого в кухні окрім мене не мало бути. Я подумав що вони взяли собі щоб відволіктися від роботи, але вони брали собі вихідний лише один раз коли до нас мої приїхати моя бабуся і дідусь.
Вони щось приховували від мене бо кожен раз як я дивився то на маму чи на тата вони дивилися на мене з усмішкою ніби вони хочуть мене задушити. Але я на це не звертав уваги бо був заторочений своєю книгою.
Я швиденько попив каву і пішов до своєї кімнати щоб роздрукувати книгу . І ось нарешті буде здійснена моя мрія.
Але коли я зайшов у свою вкладку то побачив ось таке повідомлення « Перепрошую але вчора о 04:59 ви видалили повідомлення якщо є якісь запитання то подзвоніть на такий номер 555-999-456 Гарного дня». Цієї миті я був такий злий що навіть закричав, добре що всі сусіди пішли на роботу і мені не довелося би пояснювати що я роблю. Мені скрутило живіт і світ розмазувався але я і так зміг говорити і ходити. Я зразу зрозумів. Це були мої батьки, бо тільки вони знали пароль до ноутбуку. Я був злий як собака якій не дали їсти. З великою злістю я пішов на кухню де сиділи мої батьки. Тоді коли я ішов то в моєму серці був хаос. Я відчував злість і радість одночасно але не знав як це відбувається. В мене, в мене ніби метелики літали в моєму серці і не давали мені спокою.
Коли я дійшов до кухні то зупинився з дуже дивним виразом обличчя. Мама робила мені сніданок, а Тато робив всім каву. Таке в родині вчителів не часто було побачити. Я стояв хвилин 20, а потім мама подивилась на мене ніби нічого і не бувало.
-О синку ти вже проснувся, ходімо їсти я приготувала курочку. В перший раз у житті мама щиро посміхнулась
-Ага мам не придуруйся що ти не знаєш. З великою ненавистю сказав я.
-О я думаю що наш сніданок зачекає. Сказав тато з таким лицем як ніби хоче щось сказати але не знав що.
-І ти тут тато не святий, я знаю що ви зробили, ви видалили мій проект над яким я працював дуже багато років, ви хоча б розумієте що ви натворили чи вам трохи пояснити ? !.
- Но синочку… Не встигла мама договорити як я крикнув.
- Я НЕ ТВІЙ МАЛЕНЬКИЙ СИНОЧОК !!!!!!!.
І тут якраз за цю мить до мене під біг тато і вдарив мене сильно по щоці. Я
спершу не міг відійти від шоку що мій тато вчитель математики який ніколи ні на кого не піднімав руку але на мене, на свого сина він підняв руку, як в нього взагалі вистачило злості щоб вдарити. На останок Я лише подивився на нього таким поглядом він зрозумів що я зроблю і це було « Я іду він вас і ви мене ніколи не побачите».
Коментарі