був радий коли вони професор Ніколас сказав що вона ніби має в нас бути то як метеорит полетів до бібліотеки і приніс стопку книг про одного з її найвідоміших персонажів і це Еркюль Пуаро він дуже загадковий, цікаво розв’язує убивства і дуже класні в нього вуса.

В цьому університеті мені добре, ніхто не каже що я маю бути тим ким я не хочу бути і тут дуже класні лекції проте одного разу коли у нашому класі з професором Шерлоком він вів у нас урок історії виникнення Орадону щоб ми знали більше про краї де ми живемо.

Так ось звідкись, а в Орадоні такого ще ніколи не було залетів у вікно кажан. Він літав над нами поки професор не підняв голову і не почав його бити дивно то що він сів на моє місце біля моїх підручників і дивися на мене так пронизливо що мені стало не пособі, а потім він став дуже скажений і прокусив мені руку.

Я декілька місяців лежав в палаті з рукою яку прокусив мені кажан і це були дуже погані всі дні скільки я тут був мені давали якісь пігулки які були дуже гіркі, а потім я дізнався з чого вони складались і краще я не знав.

Коли мене виписали з палаті я був такий щасливи ніби мишка у глечику з сиром.

Я розумію що коли ти перший місяць не є так легко але це вже за надто навіть того що ніколи не сталось. Але те що сталося сьогодні змінить моє життя назавжди.

Сьогодні ми як завжди мали урок з професором Ніколасом займалися уроком але сьогодні ми захотіли прогулятись по саду який по легенді був створений самою Шарлоттою. Вона любила біологію і якось виросла таку красу за яку можна було вбити напевне бо це така краса що не можна описати слова це лише дивитись і насолоджуватись прекрасними виглядами.

Ми гуляли і гуляли і зупинились біля якоїсь статуї. Вона виглядала якось дивно. Вона мала то одне крило чорне, а на друге крило було біле. В одній руці вона тримала ваги, а в другій руці вона мала меч.

Професор Ніколас розповідав про цю статую але я не слухав бо професор так нудно що навіть відмінники позіхали від їхніх улюбленого професора.

Але коли я повернувся назад лише на хвилинку, а зразу я почав крик. Він був такий сильний що я зразу повернувся і що я побачив.

Я побачив таке, що на мечі був професор Шерлок який був мертвий. Його хтось штовхнув його з вікна і він впав на меч і помер своєю смертю.

Але стоп у цьому світі неможливо померти лише якщо забрати безсмертя. І тут я зрозумів що хтось забрав у професора Шерлока безсмертя і вбив його. Чекай мені треба зрозуміти що тут відбувається спершу кажан прокусує мені руку, то тепер вбивство одного з професорів мені треба розгадати таємницю цього світу.

Нас тоді забрали з місця де було зроблено вбивство щоб більше не жахати дітей. Але коли його зняли з меча і переставили його на таке спеціальне ліжко позволили попрощатися з ним перед похоронами.

Найбільше зі всіх плакав професор Майкл бо це як виявилось його брат. Я ще ніколи не бачив що хтось так сильно почав плакати навіть коли хтось з рідних помирає.

Настала моя і професора Ніколаса черга прощатися з професором. Спершу все було як завжди, ми прощались але не пролили жодної сльозинки, спершу я нічого не бачив тільки тіло яке зігниває тут поки ми прощаємся.

Але ту я побачив щось на його щоці. І якщо я не побачив цю дрібницю то не знаю що би сталось. На щоці професора Шерлока було трохи піни що означало що в нього була якась алергія і тому напевне вбивця спершу отруїв професора, а тоді скинув його з вікна.

Професору Ніколасу я вирішив не казати бо він напевне не повірив бо що я можу собі понавигадувати. Тому я почав розслідування таємного детектива як у книгах Агати Крісті.

І щоб почати розслідування я маю дізнатися про це місце більше ніж від уроку історії. Тому я пішов правильно в бібліотеку бо я пам’ятав що Вікторія казала коли ми познайомились що у бібліотеці є книга у якій написано було все життя і створення Орадону. Ця книга ніби називалась « Орадон життя нового життя », тому не гаяти ані хвилини я побіг до бібліотеки щоб почати розслідувати справу.

Коли я зайшов до шкільної бібліотеки то там не було жодної живої душі. Зазвичай вона є наповнена людьми і не дає проходу щоб ти нормально обрав собі книгу. Але мене це не зупинило навпаки допомогло мені не відволікатись на всякі речі і можу в тиші знайди книгу за якою я сюди прийшов. Я дуже довго шукав цю книгу що чуть не втратив надію що вона тут є. Але тут вона впала з одної полиці мені на ногу.

Мені було так боляче але стримував емоції щоб не заплакати. Ну книга була чимала і важила напевне 6 кілограмів.

Цікаво хто сидів у своїй кімнаті і писав ось ці 6 кілограмів. Але тут я хотів побачити хто ці видатні автори і чуть не впав. Це були люди які збудували цей університет, Шарлотта Грей і Адам Соровський.

Топто в цій книзі хочуть сказати що люди які збудували цей чималий університет вони ще книгу на 6 кілограмів написали. Що це за магічні люди.

Чесно я зараз не сміюсь.

Але зараз не час на то щоб ми тут зараз розбирали біографію цих неймовірних людей.

Але тут в бібліотеку зайшли двоє професорів. Це був професор Шон ( це професор образотворчого мистецтва ), і професор Ніколас з якоюсь книгою.

-Коли ти мені повернеш мені гроші. Сказав професор Ніколас із великою силою кинув книгу.

-Ніколас ти же знаєш що я повернули тобі все що я в тебе брав. Сказав професор Шон з таким виразом обличчям що аж мені стало смішно бо таке лице може зробити тільки найкращий актор.

Професор Ніколас просто був в не порозумінні і просто вийшов з бібліотеки, а професор Шон побіг за ним. Коли вони вийшли я взяв книгу яку мені треба було прочитати для розслідування і якраз подивлюсь про двоє професори могли сваритися. По тихенькому я почав спускатись з верхньої частини бібліотеки щоб вийти з цього місця де я багато дізнався інформації що якщо вона допоможе.

І ось я вже був біля дверей які вели до головного входу то я зразу подивився в ту книгу через яку професори так сварились.

І це як виявились рахунки які мав оплатити професор Шон за матеріали для будівництва свого житла але в Орадоні є будинки де мали жити вже доросліші люди які померли не молодими.

Я подумав що це теж треба дізнатись чому професор Шон бере гроші у професора Ніколаса.

По тихому я почав виходити з бібліотеки і вже думав що нічого сьогодні не буде такого щоб мені допомогло. Але після тих думках почувся великий крик. Мені так сильно було лінь бігти але це треба було для розслідування, я просто поставив книгу біля дверей і побіг до місця де було чути крик.

Це був хлопець з параленьного класу. Вони зачіпляли клас який був менший на один рік. Більше зі всіх діставалося старості класу. Не дивно, бо вона була найкращою подругою професора Шерлока.

-Це ти вбила його кретинко. Кричав хлопець і бив її так сильно, що кров стікала її з рота.

-Я його не вбивала… Кххкк. Казала староста.

Я просто мав втрутитись в це і тому побіг з круг бійки.

-Перестаньте битись. Сказав я і прикрив старосту своїм тілом.

-Не вмішуйся Ленсоне, це не твої справи. Відповів хлопець і дивився на старосту.

І в ту саму хвилину з'явився професор Ніколас який запитав.

-Що тут на біса коїться.

-Це вона вбила професора Шерлока. Відповів хлопець і показав кровавою рукою на старосту.

Професор Ніколас подивився на хлопця і щось сказав йому на вухо. Хлопець ніби заспокоївся.

Професор Ніколас взяв його під плече і вони разом кудись пішли. Всі почали розходитись, але до мене підбігла староста і сказала.

- Дякую тобі, Луко Ленсон. 

Після того вона побігла за професором. Я постояв трохи, посміхнувся до неї і пішов до місця де залишив книгу.

Коли я прийшов до місця де лежала книга її там не було. Я подумав " Хтож це за людина яка придумала собі, що зможе мене обіграти, я граю довго і сомлівно і не зупинюсь до поки всі ниточки питань не будуть розв'язанні".