Як мені страшно тепер ходити навіть в сад. Ніхто навіть не хоче поховати тіло, щоб не закривати краєвиди. І вони насправді не поховали тіла. Тепер коли я проходжу в зал чи в сад, я бачу їхні трупи від яких мене нудило. Кожного ранку я бачу як вже тіла професора Шерлока і Хулігана розкладається і вже видно кістки, видно як тіло вже розкладається на місці, що додавало, ще більшого страху ходити на фізкультуру бо не хотів бачити їхні тіла. Ця гра почалась ніби не так давно, але тримає ніби як вічність. Це відчуття ніби тебе, щось колить у душі, ніби я в цьому винний.

Пройшло кілька днів після смерті Хулігана всі вже привикли до того, що до його тіла кожного ранку приходить його дівчина і кладе квіти під ним. Мої очі хотіли себе спалити після побачених двох трупів, один лежить повішаний і цілий в крові, а другий проколотий мечем у саду і подивляє дуже прекрасне небо, але для нього вже криваве. Аяле зараз не про це. Сьогодні я спав яе немовля, але тут до мене приєдналися професора з інших класів які напевне ен просто так прийшл подивитись як я сплю. В мене дуже погана хвороба яка не дозволяла мені спати якщо хтось буде шуміти то я не зможу заснути, навтіь маленький шорох може мене розбудитии, а професора не були обережними зі своїми крилами і тому заділи двері і я проснувся. Мені було до срачки страшно. Я боявся, що вони мене задушать подушкою чи гірше вистрилити пістолетом мені в голову я найбільше боявся другого вбивства бо не хотілось би получити в голову пулю. Все тіло тряслось як нев собі, хотілось би просто померти на місці ніж померти від пулю, але це не може бути, бо професора не можуть вбити учня, бо тоді їх посадать.

Моє життя тепер закінченне, чому я не міг жити спокійно – промайнуло в голові і мені справді не могло би прийти до голови чому до мене прийшли всі гарячі карти, а не до якогось наркомана який прожив в світі наркоти, а не на роботі, з родиною чи навіть в смерті, чому саме я ?

Професора повісили голови перед моїм лицем і витріщались так ніби вони думали, що я вбив професора і його клятого учня. Добре в мене була думка і розумна голова і батьки не дарма дали мені освіту. І в моїй голові появився план :

1 – Я декілька років вчився на акторських курсах, тому можу добре вдати мені тільки, що прокинувся і запитаю наприклад : « Ой, доброго ранку професора, а якого духа вас сюди привело » ні це дуже підозріло і професора подумають, що я прокинувся і тому зразу можуть в мене питати то, що їм від мене треба, тому краще сказати « Вікторіє, це ти знову з ранку переїла тістечок і більше не можеш терпіти і, щоб мене не задушити твоїми газами хочеш, щоб я встав » так таке підійте. Вікторія завжди в неочікуванні миті об’їдається тістечками, а потім на цілу кімнату можна розчути запах чистого газу який був просто навпросто створенний в одному місці, але професора не знали цього, тому вони просто навпросто підуть звідци, бо напевне не захочуть померти від газу, але це не рахується як брахня, поки брехня не вийде з твоїх вуст, то воно не буде ввжатися брехнею. І лише це треба було зробити, щоб вони від мене відстали. Але мій план провалився

- Вікторіє, це ти знову з ранку переїла тістечок і більше не можеш терпіти і, щоб мене не задушити твоїми газами хочеш, щоб я встав. Промовиви я і думав, що мій план спрацював, але це не булло так.

До мене підійшов якісь професор яки напевне не встиг повитріщоатись на мене. По тілу і по голосу в якому я чув дуже легкий голос і навіть не було грипу тому я зразу знав, що це був професор Ніколас. Ві н хотів, щось промовити до мене у якого були закриті очі і ніби я не хотів вставати.

-Пробач мені Луко.

Я не міг не відкрити очі, але коли в перше око вже розкрилось і я побачив всіх мені влетів кулак в око, в це саме яке я тільки розкрив. Я впав на підлогу кричучи від болю ока.

-Що ви до біса виробляєте. Промовив я і при тому прикривав ркою око. Мені ніхто не відповів, тільки знову нанесли мені удар, але тепер в голову, що спричинило те, що я впав в непритомність. Після удару мене взяли на пелече і кудись понесли. Мені стало страшно. Але тут я проснувся від того, що знову хтось вдарив мене по голові, або крилом, або чимісь важким. Я відкрив очі і я побачив ту саму пані які бачив на балу. Вона не усміхалась, вигляд був дуже брудним ніби вона копалась в піску. Вона підійшла до мене і не спокійним голосом яки йдолинам з її вуст промовила.

-Не вір нікому, навіть друзям, вони можуть зрадити тебе коли ти будеш потрибувати їх. Тебе віднесуьть на допит не говори про розслдування, вбивця це людина яка тобі довіряє і один…

Не встигла вона промовити останнє слово як на мене облили воду. Просто вилили воду з пляшки і я прокинувшись закричав.

-Якого біса.

-Не сміг підвищувати голос на нас. Ти зараз тут ніхто, а ми професора тому завалися тварина. Промовив зі сльостю професор Томій

Професор Томій - вчитель літератури Орадону. Він на мій погляд виглядав дуже милим і ніколи не кричав, але тепер я дуже сильно сумнівався в його можливості так прекрасно кричати. Я на декілька хвилин замовк і не видав ані звуку. Професора здавались для мене не дуже привітними як на перший мій погляд. Вони монстри коли їм треба було, щось дізнатись, але коли хтось дуже добрий і дуже добре ставиться до них вони можуть бути такими прекрасними, що навіть не помітиш на зміни у їх виляді чи характері, як наприклад як я.

-Слухай мене уважно, Луко. Ми дещо замітили за ці кілька місяців. Ці трупи, ці всі дивні речі коли ви прийшли до нашого найдорощого Орадону – Яка це банальна історія про якісь найдорощі , де ви були після того, коли всім було страшно, коли ми перелякались цього першого трупа, а на другого трупа – Ми знаємо, що це ти є вбивцею, це ти вбив цих людей. Ми хочеш дізнатись. Чому?

-Що вам бляха відомо ! – Прокричав я зі всього свого голосу – По-перше в мене є алібі того, що коли був перший труп вбитий, то я був зі всіма і стояв тоді,як вкопаний і не міг поворухнутись. А по-друге,коли було вбито другий труп я теж був біля всіх.Так, якщо це все то тоді я можу іти. Відповівши я зупевнений лицем пішовдо дверй ( бо ми тоді в математичночну,ніякого іншого місця не могли знайти ).

-Стій ! Луко,я знаю,що ти тут причепний ія не можу відкидати факт,що коли ти прейшов вчитись в Орадон,тоді якраз почали вбиватилюдей так, що розкажи нам правду і не придумуй нічого не ходу, це тобі не допоможе. Мовив професор Ніколас і показав рукою знак, щоб я сів перед ним на крісло.

« В нього відхиленння слуху чи що, чи він спеціально такий тупий, що навіть не міг визнати той, факт, що я на момент вбивства я був зі всією групою, вони можуть підтвердити. Я думав, що професора в цій школі будуть розумні, але насправді я дуже сильно помилився ».

-Вам, що слух пропав !? Я вам знову повторюю, на момент вбивства я був зі всією групою. А ви говорите, що якимісь чарівним чином маю якісь ниточки до вбивств. Я навіть не думав, що ця школа не може навіть елементарного не можете зрозуміти, що людина яка має сильне і залізне алібі не може мати ніякої ниточки яка могла би допомогти для розлісдування. Промовив я і трохи піднявтон, щоб вони зрозуміли, що учень не тільки овечка, а теж він може бутти і левом.

-Не підвищуйте тон на мене. Відповів професор Ніколас і встав з крісла.

-ТА ВИ НЕ МОЖЕТЕ НАВІТЬ ЗРОЗУМІТИ ЧИ НЕ ХОЧЕТЕ ЗРОЗУМІТИ, ЩО Я НЕ ПРИЧЕПНИЙ ДО ЦЬОЇ СПРАВИ !!!!!

Після цих слів професора Ніколас підняв руку і зі всієї сили яка була в його руці і - вдаврив мене в щоку. Історія повторилась. Я нем думав, що всі професора, ці чортові професора копія моїх батьків. Я сів назад на своє крісло і не промовив, а ні звуку коли профеора Ніколас хотів вибачитись, але то, що зробив професор недопустиме для педагога.

Коли нарешті закінчилась ця чортова вистава я навіть не попрощався з професором, тільки встав і пішов геть. Я навть не міг подумати, що професора можуть піднімати руку на свого учня. Це ламає психіку дитині і вона може зробити, щось погане зі своїм здоров’ям. Але зараз мені треба більше підійти до вбивств, бо напевне ця школа навіть не хоче вікривати очі на все, що відбувається в цій школі. Доведеться мати справи з непростим викликом від Бога.

Я побіг до своєї кімнати, щоб взяти портфель. На моїй думці було лише одне – розслідування, якщо ніхто не хоче дізнатись правду, то нехай я лише її дізнаюсь. Коли нарешті прибіг до кімнати, то застав Вікторію – цілуючи профеосра Майкла. Добре, що вони мене знову не побачили, а картинка то грана, буде, що згадати потім. Я тихенько підкрався до свого рюкзака, але нажаль мої крила були дуже великі, тому вони зачепили картину Вікторії, яку вона намалювала в дитинстві. Коли вона впала Вікторія і професор Майкл на трохи затримали свої поцілунки і дивилися лише на мене. Я не рухався, бо не готів зробити лишнього кроку, але так довго не могло продовжуватись. Я по маленьких кроках почав відходити від них з рюкзаком, але вони разом на одному диханні промовили :

-Стій Луко !!!

Я затамив подих і не рухався, як вони і попросили.

-Не вздумай нікому про це розповідати. Мовив професор Майкл і показав мені знак рукою на губах і посунув її на пряму лінію.

Мені було страшно на свою дупу, бо професор Майкл міг би мою репутацію вбити за декілька днів. Мої оцінки могли би різко впасти через то, що я застукав свою колегу і друга в поцілунках з професором який ніби по логіці має свого хлопця. Це все заплутано і дуже дивно.

-Добре, не буду я нікому розповідати про нгаші стосунки, тільки на наступний раз прошу вас, закривайте двері, а то нікому не відомо хто може зайти. Подав пораду я і швидко втік подалі від очей професора Майкла і Вікі. Я все одно не розумів, що тут взагалі відбувалося: Спочатку у ції чортійц школі почалися вбивства. Потім я дізнався, що тут не хоронять трупів і ми кожного ранку бачили тіла, які розкладалися за декілька секунд, а тепер ще дізнаюся, що в моєї подруги роман з професором, який має свого хлопця, але він ен був дуже щасливим і тому захотів погратися зі почуттями молодої школярки блін. Це ніколи не зрозуміло і нічого поки, що не дає знак на розгадтку, яка тікає від мене коли я її знаходжу.

До саду я добрався без паливно. Ніякої душі не було видно і чути, тому можна було займатиися своїми справами. Я прийшов до статуї з мечем на якому був проштикнутий, як м’ясо на вогіля. Мене хотіло виблювати просто перед професором, але я стримався, бо не хотів, щоб він на небесах дивився, що перед ним роблять його учні.

Я взяв з пиналу один олівець і відкрив нм рот професора, щоб не залишити слідів відбитків пальців. На зубах виднілись залишки їжі і ще дуже дивна речовина, як нагадувала якусь отруту. На першому огляді це вже було доказано, але не до кінця я його дослідив. Тепер я перейшов з рота до живота, а там було більше ніж я очікував. На животі був спробуваний зробити амбдомінопластику. Питання – Навіщо ? Вбивця би міг просто кинути ніж у спину, а тут амбдомінопластика. Ми проходили це з моїми батьками. Я не памятаю чому в них це запитав, але ми цілий день пройшлись по програмі університету і це мені запам’яталось на все моє життя. Але таку операція роблять тільки ті люди які страждають на великому обсязі зайвих складок шкіри. Професора шерлок потребував таку оперцію. Цей світ стає, ще цікавіший ніж я очікував. Після живота я перескочив на пальці. Там було ще цікавіше. Підя ногтями були залишки шкіри, коняча шкура. Якщо би можна взяти на руки воно пригадувало, як справді шкіра коня і ще трохи шерсті. Я трохи порив у професорових ногятх і назбирав дуже багато шкіри. Напевне убивця дуже полюбляє такі куртки.

Довелося вже завершувати, бо на моєю спиною тільки, що почувся скрипіння дверей. Це означало, що хтось зайшов до саду і, що мені треба вже складатись і скакати звідтци дуже далеко.

Тепер я в мене є новий труп – Хуліган. Щож нове завдання, більше таємниць.