Дмитро
- Данька! А ну, прокидайся! - кричав я до брата, вдершись у його кімнату, - Сьогодні повинна приїхати наша Юлька!
- І тобі доброго ранку, брате! - кинув в мене подушкою засранець, - Я пам'ятаю, але її ж ще нема, тому вгамуйся, дурнику!
- Тобі й так час прокидатись, за 5 хвилин на пробіжку! - сказав я, покидаючи кімнату брата.
Це ж треба, зовсім не чекає на неї, бовдур! Ну, нічого, приїде Юля, покаже йому, де раки зимують! Якщо впізнає, звісно, бо навряд чи вона нас пам'ятає. Чотири роки не бачились, не спілкувались, хіба ми можемо себе ще друзями називати?
Я вдягнув футболку та спортивні штани, взув кросівки і ще мусив чекати на свою принцеску 10 хвилин! Збожеволіти можна! Старший брат називається, хоч і на вісім хвилин, але старший. Чує моє серце, що при пологах наплутали щось, старшим маю бути я, точно я!
Бігали ми значно довше, ніж зазвичай. А все через собаку баби Катерини! Бісів пес гнався за нами до самого лісу. Два роки тому мало ногу мені не відгриз і ще йому мало! По дорозі додому Баська також нас супроводжував, якщо це можна так назвати.
- Вчора Юрка нас на річку покликав, підемо? - запитує в мене Данило, - Чи ти знов за програмування сядеш?
- Читаєш мої думки, братику! - пожартував я, - Але я вночі перевиконав план, тому сьогодні можна розважитись! Хто ще буде з нами?
- Зоряна, Катька і Діанка з Чортиківки, - перерахував Даня, - А чому це ти питаєш? Невже пригледілась котрась панянка?
- Жити без Діанки з Чортиківки не можу! - саркастично відповів я і ми залились сміхом.
Хоча, якщо задуматись, вона непоганий варіант, але на хіба мені дівчина? Краще за кар'єру візьмусь, стану великим босом і тоді вже знайду
собі якусь кралю. Ми поснідали, Данька всівся за комп'ютер, а мені закортіло верхи покататись, от і пішов я до Юліної бабусі. Але той їхній новенький працівник вигнав мене геть, на що я дуже розізлився. Довелось тягнути всіх на річку раніше, ніж планувалось. Братик звісно не стрибав від щастя, але й не відмовив.
Наша скромна компанія складалась з нас, двох гарячих близнюків, нашого однокласника Юрки та його подружок. Зоряна - худа і не дуже висока блондинка, вона, як муха в окропі, а Діана навпаки, спокійна брюнетка низького зросту та й фігурка в неї, що треба, була б вона розумнішою, в нас можливо щось вийшло б. Катька це сусідка нашої Юлі, струнка руда пані, яка побила її в дитинстві. В мене до неї негативне ставлення не лише через це. Клеїться вона до мене, відколи ми з Мюнхена повернулись. Жах, а не дівчина!
Ми купались, бризкались водою, веселились одним словом, поки я не помітив неподалік від нас незнайому дівчину, що стрибнула у воду. Фіга собі, лялечка! Пригледівшись, я впізнав у ній Юлю. Нашу Юлю.
Якби не її колишній акаунт в Інстаграмі, я б ніколи не здогадався, що це вона. Десь пів року тому я захотів знайти нашу подружку в соціальних мережах, але нічого не вийшло, бо Юля не з'являлась ніде, окрім Інстаграму, і то рідко. Була одна фотографія і все, але цього вистачило.
Дівчина безтурботно плавала, поки бісова Катька забирала її біленьку сукню. Я вирішив покликати Юлю до нас, але все пішло коту під хвіст.
- От вмієш ти, Юлю, пригоди на свою п'яту точку знайти! - лаялась дівчина. Так весело і цікаво з боку спостерігати за нею.
- На досить хорошу п'яту точку! - не втримався, щоб не додати я. А що? Вона у неї, що треба!
- Що!? - обурилась вона, - Ти в морду получити не боїшся? - О так, впізнаю Юлю! Наша школа!
- Хіба такі красуні можуть бути забіяками? - вирішив трохи пофліртувати я, поки дівчина витріщалась на мене. Може впізнала? Сподіваюсь.
- Безсмертним себе вважаєш? - розізлилась, напевно, не впізнала, не буде мені милості, - Нічого кращого, щоб познайомитись зі мною, ти вигадати не міг? - таки не впізнала. Чомусь так неприємно стало на душі, ех, Дімка, романтиком стаєш чи що?
- Так значить? А це цікаво! - вигадав дещо я, - Ну, то як? Познайомимось?
- Йди до біса! Серцеїд недороблений! - невже я їй припав до душі? Серцеїдом назвала. Ще б пак, такий красунчик їй точно сподобався! - Без сукні обійдусь! - то он воно що, на мене подумала, а Катьку не помітила. Руде стерво, бачила вже напевно Юлю, от і витворяє капості! Цікаво, що з цього вийде.
- Побачимось ще, о, прекрасна незнайомко! - викрикнув я, а золотоволоска тицьнула мені фак і пішла геть. Я ж Юльку знаю!
Я повернувся до друзів, аби забрати Даньку і обговорити з ним все. Він мені всіх заміняє, і батьків інколи, і друзів, і психолога. От, що означає брат! Завжди підтримує, допомагає, навіть мою ідею з програмою пошуку та з переведенням на заочну форму навчання підтримав. Ідеальний брат, що тут скажеш!
- Данька, діло є! - коротко сказав я, - Збирайся.
Отак я і почав реалізацію свого плану.
- Юлька мене не впізнала! - почав я.
- Що ти верзеш? Вона приїхала вже? - здивувався брат, - Ти де її побачив?
- Та он там, біля ріки була! Катька в неї сукню вкрала, а Юля на мене подумала, - продовжив розповідь я, - Я ж її до нас покликати хотів.
- Може тобі здалось і не вона це зовсім? - засумнівався Данька.
- Вона, кажу тобі! - запевнив я, - Будь-яка інша навряд чи пішла б додому в одному лиш купальнику по селу, а Юлька може!
Брат мені повірив, бо ми, як ніхто, знали Юлю. Самі ж навчили її йти до кінця. Вкрали сукню - піде так! Без сумнівів! Але те, що хтось із наших
сільських хлопців буде задивлятись на неї дорогою мені не подобається, тому я вирішив прослідкувати за принцесою. Почувши це, Данька дав мені поза вуха та потягнув додому, мовляв нічого дурниці робити.
Юля мене не впізнала, а Даньку навряд чи помітила, отже не знає, що я один із її найкращих друзів, якщо вона ще може так вважати. Ми ж всі змінились, давно вже не ті бешкетники, що були кілька років тому. Цікаво, як вона ввечері відреагує на нашу появу?