Данило

Чесно кажучи, Дімка мене дивує. Розбудив зранку, весь день про Юлю торочить! Не те щоб я за нею не скучив чи щось типу такого, просто ми вже виросли, стільки часу не бачились, що навряд чи будемо так само поводитись та відноситись один до одного.

Виявляється, Юля теж була на річці. Спочатку я не повірив малому, мало що йому могло примаритись на сонці, але, за його словами, панянка в купальнику додому вирушила. Точно не тутешня, а не тутешні лише на фермі з'являються, але не на річці. Сто відсотків Юлька вже тут!

Бовдур простежити пропонував, але отримав на горіхи за таку свою ідею. Зовсім дах поїхав! Чого це він відразу Юлі не сказав, хто він? Що вигадала його дурна голівонька, один Бог знає. Навіть мені конкретно нічого не пояснив! Розповів лиш про ситуацію біля ріки та сказав, щоб я зробив вигляд, ніби ми із Юлькою бачились сьогодні. Оце дає!

Настав вечір і до нас на вечерю скоро має прийти Юля з бабусею. Якою ж вона стала? А як буде поводитись з нами? Хоча, чому я гадаю? Все буде, як колись, просто нам потрібно буде поговорити про все, що трапилось за весь цей час.

Ми з братом одягнули білі футболки, однакові сорочки в червоно-чорну клітинку та чорні джинси. Проходивши по коридору, я почув, як батько лаявся в їхній з мамою кімнаті, бо сорочку знайти не міг. От і вирішив покликати маму, щоб допомогла. Вийшов на вулицю та мало не знепритомнів, коли побачив ту красуню в милому пляттячку з квітковим принтом, виріз якого ідеально підкреслює тверду двієчку дівчини. Сірі оченята невинно кліпають, а пухкенькі губи усміхаються моїй мамі. Оце і є Юля?

- Ма, там тато сорочку блакитну знайти не може, - привернув до себе увагу я та й вирішив привітатись з гостею, аби не виглядати зачарованим ідіотом, - Привіт, Юлько, оце ти змінилась!

- Знову хвалитимеш мою п’яту точку? - обурилась дівчина і я здогадався, про що змовчав Дімка, коли просив робити вигляд, що ми вже бачились. Що вже вигадав цей мега-мозок? - Чи на цей раз груди?

Ну, і характер ми в ній виховали! Безпардонне дівчисько! Аби тільки синця не набила зараз, бо, як я встиг зрозуміти, Дімон забезпечив для цього всі умови. От же гад! Дістанеться йому від мене сьогодні!

Радує, що зараз біля нас із Юлею нікого немає, бо страшно уявити очі моєї мами чи, ще краще, її бабусі після тих запитань. Ну, що ж, будемо імпровізувати!

- Щоки хвалити буду! - відповів я, - А ще я сам похвалитись хочу, але пізніше. Спочатку поїмо.

- Діти, ходімо в альтанку, - вийшла з будинку Ганна Миколаївна, - Скоро всі приєднаються.

Весь вечір Юля усміхалась лише бабусі та нашим батькам, а на мене з Дімкою дивилась спопеляючим поглядом.

- Хлопці, я чула, ви закордоном навчаєтесь, чому у Верхове повернулись? - почала дівчина.

- Та ми на заочне перевелись, успішність це дозволяє, - відповів брат, - Ще у нас діло своє планується.

- Дурниці все це, - знову почув я від тата, - Вчились би краще, а не байдики били!

Нещодавно Дімка вигадав один стартап, що з часом дозволить відкрити маленький офіс, а тоді вже й цілу компанію, якщо все вигорить. Голова в малого добре працює, тому я його й підтримав. Цього семестру в універі ми перевелись на заочну форму навчання і відколи приїхали з Німеччини та розповіли про своє рішення, в батька на нас зуб. Він дозволив вступити на факультет комп’ютерної інженерії при умові, що ми ще на факультеті підприємництва вчитимемось, аби продовжити його справу. Тато володіє великою кількістю землі та займається аграрним бізнесом, от і хоче усе це синам передати. Та ми обрали собі інший вид діяльності, що не сильно припало батькові до душі.

- Іване, та годі тобі! - втрутилась мама, - Хлопчики молодці, припини вже злитись!

- І справді, дядьку Іване, ви мали б пишатись, що ці дурники у свій двадцять один таке витворяють! - гордо заявила Юлька, - У них голови добре працюють, кому ж це краще знати, як не вам! Довіртесь їм, вони не пропадуть, а як навпаки, то таке їм влаштуємо!

За столом всі залились сміхом. Завжди ця панянка ставала на наш бік, що б там не було. Потрібно буде покликати її побайдикувати з нами, як колись.

- Молодь, що тут скажеш, - озвалась бабуся Юлі, - Чотири роки не спілкувались, а все ті ж. Я втомилась сьогодні, піду вже напевно додому, а ти, Юлю, залишайся, якщо хочеш.

- Так, залишайся ще, ми тобі покажемо наше IT-царство, - запропонував я, - Поговоримо трохи, що думаєш?

- Я тільки за! - хитро всміхнулась дівчина, точно задумала щось! - Обіцяю, бабусю, на довго не затримаюсь!

- Тоді пішли, Юлько! - піднявся з-за столу брат, - Ти офігієш!

Побачивши всі наші комп’ютери, Юля і справді офігіла. Ще б пак, такий склад вона навряд чи могла бачити раніше! Але не факт, що саме він так здивував дівчину, а не безлад в кімнаті. Потрібно буде змусити Дімку прибрати у своїх хоромах, бо кімната його, а соромно мені.

- Цікаво у вас тут все, але котрий з вас сьогодні так нахабно похвалив мою дупу? - прямо спитала Юлька, а ми за звичкою вказали один на одного.

І тут почалось! Дівчина схопила мене за комір сорочки та зарядила коліном по моїй чоловічій гідності, мене аж навпіл скрутило від болю. А винуватець свята, швидко зорієнтувавшись, вибіг в коридор. Ще й за це йому від мене прилетить, клянусь!

- Юлько, ти чого? - кричав у коридорі брат, - Невже образилась?

- Могла б і відразу здогадатись, що так нахабно можеш поводитись лише ти, Дмитре, - констатувала факт подруга, - Такими темпами, якщо хвалитимеш кожну дупу, то ніколи собі дівчину не знайдеш! Відчиняй!

- А може в мене вже є дама серця? - обурився брат, - Просто я нікому не розповідаю про прекрасну іноземку!

- От бовдур! Якщо це правда, то я тобі ще й в морду дам! - попередила Юля, - Порядний хлопець, кохаючи свою даму серця, на чужі дупи не заглядатиме! 

- А вона таки права, брате, - трохи відійшовши від больового шоку, підтримав Юлю я, - Відчиняй давай! Ти, що правила забув?

- Ну, я ж правду сказав! Хороша в тебе дупа, Юлю! - ця прямолінійність точно в могилу його зведе.

- Тобі й так доведеться вийти, це моя кімната! - пред’явив права я.

- Гей, Данька, пішли по подушки, - прошепотіла Юля, - Скажеш, що я пішла вже, а тоді покажемо йому, де раки зимують!

- Дімко, годі тобі, Юлька й так пішла, навіть не попрощавшись, - стоячи поряд з дівчиною в коридорі із подушками в руках, сказав я, - Через тебе, дурня!

- Що справді? - повіривши, відчинив двері парубок.

- Авжеж! - вистрибнула перед ним Юля та як дала подушкою по голові! Так ми й почали подушками битись.

Скільки б не пройшло часу ми все ті ж діти. Звички у нас теж не змінились та манери, але ми таки подорослішали. Чотири роки тому Дімка навряд чи звернув би увагу на дупу нашої маленької Юлі, не те що зараз. Сприймати її, як подругу буде трохи важче, ніж колись. Брат вже здав позиції і я міг би про це здогадатись раніше.

- Ну, все, годі! - заскиглила Юля, - Я втомилась! Давайте краще завтра порозважаємось!

- Підтримую! - здався я, - Може покатаємось верхи?