Вона
Аня Мінова
Хто я для Тебе? Зі мною ж спогадів нема.. Тепер моє життя без Тебе.. Важай прожила я його дарма. Певно подруг в Тебе, – Поврий чагарник. Я прошу, забудь про мене, Бо подих аж приник. Алеж думка в голові блукає: Ким приходжусь? Чи пам'ятаєш? Хто мене у дружбі заміняє? З ким чашку чаю тепер Ти розпиваєш? З ким ділишся секретами? Хіба Ти все ще п'єш одна? З ким перешіптуєшся: "Це між нами"? Хто? Хто ж та подруга? Ну хто вона? Пробач. Я просто хочу знати, чи не одна. Що все гаразд. Чи ще не обпеклась? Тим чаєм, що наливала ти сама.. Певно мрія потаємна вже збулась? Не проклинай... Вже чула тисячі проклять. А прощавай... Раз не уміємо душой прощать! Автор: Мінова А.Л.
2020-05-07 17:47:53
6
0
Інші вірші поета
Моя Війна Ти знаєш Мам? Тобі Почуття
Інші поети
Схожі вірші
Всі
Question 1?/Вопрос 1?
shadowlinxxx morgan
The girl that questions everything,is a girl that needs many answers.She wanders the earth trying to find the person that can answer her many queries.Everthing she writes has a hidden question that makes her heart ache and her head hurt.She spends days writing sad story's that she forgets her sad life.Shes in a painful story that never ends,she's in a story that writes itself.The pages in the book were filled ever so easy,because her heart wrote it for her.She spent her life being afraid,that's what made it so boring.Finding her passion was easy,but fulfilling it was the hardest part of all.Her writing may be boring and sad,but it's what keeps her sane. "She had all the questions in the word,and he had all the answers." Lillian xx
45
8
3845
"Ми усе подолаємо разом..."
Nadine Tikhonovitch
«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»
52
3
1780