Вона

Аня Мінова

Хто я для Тебе? Зі мною ж спогадів нема.. Тепер моє життя без Тебе.. Важай прожила я його дарма. Певно подруг в Тебе, – Поврий чагарник. Я прошу, забудь про мене, Бо подих аж приник. Алеж думка в голові блукає: Ким приходжусь? Чи пам'ятаєш? Хто мене у дружбі заміняє? З ким чашку чаю тепер Ти розпиваєш? З ким ділишся секретами? Хіба Ти все ще п'єш одна? З ким перешіптуєшся: "Це між нами"? Хто? Хто ж та подруга? Ну хто вона? Пробач. Я просто хочу знати, чи не одна. Що все гаразд. Чи ще не обпеклась? Тим чаєм, що наливала ти сама.. Певно мрія потаємна вже збулась? Не проклинай... Вже чула тисячі проклять. А прощавай... Раз не уміємо душой прощать! Автор: Мінова А.Л.

2020-05-07 17:47:53

6

0

Схожі вірші

Всі

وردةٌ قبِيحة

تُومِي.

و مَا الّذي يجعلُ مصطلحُ الوردة قبِيحة؟ -مَا الّذي تنتظرهُ من وردةٍ واجهت ريَاح عاتية ؛ وتُربة قَاحلة و بتلَاتٍ منهَا قَد ترَاخت أرضًا ، مَا الّذي ستصبحهُ برأيك؟

55

10

3502

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12521