Ти знаєш Мам?

Аня Мінова

Ти знаєш Мам, я по ночам також пишу вірші... Та всі проблеми в них виливаю. Моєї цілісні обломки там душі, В строки ті, помаленьку я вшиваю Та ще у серці там надія тліє, Яка його ніяк не покидає. Що може хтось мене все ж зрозуміє. Та в серці тому рани залатає Скажи мені мамусю, от чому, Мене на всіх не вистачає? Скоріще всього все тому, Що грані душенька не має... І знявши всю ту політурку з себе – Здійму я руки, високо до неба. Де вислухає лишень Бог мене. Адже комусь за нас молитись треба. І не питай, чому я плакати почну. І лишніх слів напевне тут не треба. Адже пустивши ту гірку сльозу, Скажу тобі, що плакала за тебе.❤ Автор: Мінова А.Л.

2020-05-08 19:19:09

5

0

Схожі вірші

Всі

"Ми усе подолаємо разом..."

Nadine Tikhonovitch

«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»

52

3

1683

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11414