Мажори

Ашаннiя

Раніше усім дівчатам Потрібні були мажори, Що мають авто, айфони, Ще й купу дурних курчаток, Що водять вночі по клубах, Вживають лише елітку, На море їх возять влітку, Уікенди проводять в луврах, Дарують коштовні речі І хутром вкривають плечі, Сидять в галереях днями, В театр вони йдуть на драми... ...Тепер не в театрах драми, Життя, наче фільми жахів. Дівчат від жорстоких орків Рятують не хлопці з бару. Пишаються вже не тими, Що мають бабло в кишені, А тими, хто там, в курені, Не втратив в собі людину, Хто бореться за свободу Життям ризикує знов За наше життя і кров, Майбутнє всього народу, Хто зброю в руках тримає, Біду кожен день долає. Мажори втікли з полей, Цінуйте своїх людей. Тепер не мажорів хочуть... Лише зсу щоночі Ховають себе в руїнах І квітнуть в дівочих мріях.

2022-11-22 21:38:39

Інші вірші поета

Між нами Я загоїлась, як та рана Падишах З очей всіх суддів дивляться кати

Інші поети

Diamond Darkwood

@RandxmHuman

Momen ali

@momen_ali

montelude

@montelude

Схожі вірші

Всі

Я тебе по-справжньому кохала...

Вікторія Тодавчич

Я тебе по-справжньому кохала... Так, неначе зовсім не жила. І тобі лиш серце відкривала, Я тебе кохала, як могла. Я тобі всю душу і все серце, Все віддам, ти тільки попроси. Я тебе кохатиму до смерті, Я з тобою навіки і завжди. Я тобі відкрию таємниці, Все, що маю — все віддам тобі. І поля, і чистії криниці, І прекрасний спів тих солов'їв. Я тебе по-справжньому кохала, Весь свій час, я віддала тобі. Я була наївною . Не знала, Що не брешуть тільки солов'ї.

1389

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

11405