Падишах

Ашаннiя

О, мій суворий падишах, Та скільки ж будеш ти глумитись — Ховати жалість в тих очах, В які мені не надивитись? Навіщо знищив ти сліди, Якими можна повернутись В ті, найщасливіші часи? Як зміг ти їх ось так позбутись? О, мій суворий падишах, Чи не втомився потішатись — З'являтись знов в моїх віршах, А потім йти і не вертатись? Навіщо стратами щоденно Живеш і в діях, і в словах? Спливаєш ти ось так, священно, Час — мій суворий падишах.

2022-10-05 05:22:41

Інші вірші поета

Сині Береги Проклятая Щоденник батька Моя сім'я - моя фортеця

Інші поети

Gab Eniram

@Gab_Eniram

Олександр Фолдов

@Foldov_Fox

Стефанія

@Rusanna_Vognuk

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

11283

Мої слова

Ай

Мої слова нічого не варті, але я більше нічого не вмію, Лише нестерпно кохати те, що згодом вб'є усі мої квіти. Те, що загубить мене і все, що я маю, викличе аритмію, Але віддам усього себе й обіцяю, що не буду жаліти. Бо завжди волів проміняти комфорт на більш вартісні речі. Запам'ятав назавжди: жалість до себе породжує лише порожнечу, Якщо життя чогось і навчило, то плести лише проти течії. Мої слова нічого не варті, але лунатимуть в тебе під вечір.

3984