Останніми помирають пісні
Ілля Срібний
Йдуть роки. Гниють дерева. Блукають ночами далекі зірки. Хоч і любов – кришталева, мала здатність згасати як сірники. Гори росли, а річки сохли. Люди тремтіли під сильним дощем. Ми так хотіли бути дорослими, що аж забули, що вічність ми ту не збагнем. "Поезія вічна", – говорили мені (клялись). Кричали хоч і боліло. Закривались в собі. І якби вони не старались, останніми помирають пісні.
2020-08-20 16:02:50
7
0
Інші вірші поета
Дом Знесилений Однаковий Хмара
Інші поети
Ari
@arneberg
Red
@R_e_d_
Схожі вірші
Всі
Моє диво
Фαйղα Եօթթí #AР #FN
А на дворі лив дощ мов із відра, Гуляючи по вулиці рідненькій. Побачила в болоті кошеня, На мене так дивилося сумненько. Чомусь у серці так затріпотіло, Подумала забрати в дім собі, Дістала з бруду, воно муркотіло, Співаючи дорогою пісні. Ось так у мене і з'явилось диво, Мій друг пухнастий, любе кошеня. Історія насправді ця правдива, А на дворі лив дощ, мов із відра... *** У співавторстві з прекрасною Вікторією Тодавчич https://www.surgebook.com/_victoria_todavchich_ За допомогою проекту https://www.surgebook.com/weird_owl/book/proekt-pishem-sovmestno
46
5
2191
Намалюю
Вікторія Тодавчич
Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.
52
13
2851