Знесилений
Я здаюсь.
І руки підніму вгору,
без жодних фраз і образ.
Відверто кажучи, там немає чому ображатись,
внутрішній звір порвав душу на клапти.
Брехати не буду,
я тихо спостерігав як руйнують тії споруди.
Я знав кожну деталь. Кожен квадратик.
Кожну сльозинку, яка лилася мов нестримна комета,
в нервові клітини вдарялась,
із ними в ту мить помирала.
Лишаючи нетлінний попіл,
який розлітався по всій країні.
Я старався руками згрібати й ліпити назад до суглобів,
але розумів, що без душі я здурію.
Боже, скільки разів ще маю здаватись.
Скільки таких як і я? Кладуть вату на тії рани.
Скільки б не прийняв твоїх ударів,
я краще
не
стану.
2020-09-12 15:52:58
4
0