Вірші
Світлі демони
Мої очі бачать відтепер тільки світло,
хоч би як не кричав, що в ніщо не вірю.
Хоч би як не сидів поміж тіней,
вони бачать світло.
Хоч би як в темноті я не спав,
перед очима світла густа пилина.
Хоч би як в душі не ридав,
чомусь гріє та теплота.
Їште мене теплі демони. Хай буде так.
Я всеодно знайду той темний куток,
де я буду ридать.
Їште мене фотони світла. Хай я згорю.
І тепер стану вільним, як колись і був.
Хай стану попелом, хай розлечусь.
На ваші душі добрі. На вашу мольбу.
Відтепер ти мене не згадаєш ніколи.
Я в минулому тепер. Я тепер попіл.
Не буду феніксом. Не хочу їм бути.
Навіщо знов воскресати? Щоб потім забутись?
7
0
489
Сигаретні обличчя
Я задихаюсь від сигаретних облич.
Очі туманні, туманний дим.
Я хотів як і раніше - бачити світ.
Але він не мій.
Його вкрали дикі звірята,
вкрали усе, що я хотів мати.
Мої оченята, моє авторське право.
Сигаретою стало.
Вдихай. Видихай. Тобі так потрібно,
щоб не зламатись, щоб бути вільним.
Лети. Розлітайся. Залежний диму,
поки ти не загинув.
Повітря жорстоке. Його значно більше.
Та й ти не маленький, давно вже ж згорів же.
Наші звірята – володарі світу –
тобі доможуть.
А мені вже ні.
8
0
341
Безвихідь
Якби ж мені дали мету, я б горів яскравіше за всіх.
Але куди не дивись,
направо
наліво
Всюди пахне непотрібом і не зрозумілою гниллю.
Всюди жорстокість.
Всюди симптоми одноманітності й різностороння.
Я ніби на роздоріжжі змін, тих в які не вірю.
"Всі такі кращі за всіх",
що не помічають хто поруч сидить.
Всі такі розумні і адекватні!
А те, що світ зглузду з'їхав!
Ніхто не бачить!
Світ не змінити. Я давно це затямив.
Хоч бери і дивись,
у різні сторони,
все, що побачеш,
як точки сходяться.
7
0
279
Чортова монета
Життя - це чортова монетка
підкинув угору
і не знаєш, чи летиш, чи падеш там.
Чи блакитні очі, чи сиві брови.
Хто друг, а хто ворог.
Чи жити легко? – ТА ДЕ ТАМ.
Поки ти відвернувся
Робиш добро. На колінах подертих,
тобі в руки забивають скло
(і чорно білі конверти.)
Поки твердо стоїш на своєму,
заливаєш бетон.
Тобі старанно його руйнують,
наче то був сніжок.
Але ти не здаєшся, лізеш на вверх
далі твориш добро. Віриш у смерть?
Чекаєш із днини у днину,
той щасливий кінець.
Але у долі свій темний задум
30 срібняків і тебе зрадять
Підступний удар ззаду
крововилив у мозок
і тебе немає.
5
0
285
Калюжа
Крізь мільйони мікробів
квантовий світ
пробиралась
частинка душі.
Крізь сірі пігменти
води із болота
мільярдів фрагментів
існувала природа.
Крізь силове поле
дощів із магми
в підземних трущобах
висіли плакати.
Крізь мою свідомість
тертя суглобів
зараження мозку
жив таємний підрозділ.
Крізь види плазми
полум'я ентузіастів
горіла так вчасно
моя реальність.
Крізь відьму Тулузи
козла відпущення
масових епідемій
жила жертва тортури.
Крізь силу і слабкість
втрачений трафік
залізних дів
я-себе переміг.
Крізь перламутрові грати
Їжі з ілюзій
зимових ранків
щось в душі помирало.
Крізь призму самоспалення
зелених трав
жив паравозик
який ніхто не здолав.
Крізь зупинку серця
останню крапку
сформованих речень
жив собі я-тут.
3
0
286
Знесилений
Я здаюсь.
І руки підніму вгору,
без жодних фраз і образ.
Відверто кажучи, там немає чому ображатись,
внутрішній звір порвав душу на клапти.
Брехати не буду,
я тихо спостерігав як руйнують тії споруди.
Я знав кожну деталь. Кожен квадратик.
Кожну сльозинку, яка лилася мов нестримна комета,
в нервові клітини вдарялась,
із ними в ту мить помирала.
Лишаючи нетлінний попіл,
який розлітався по всій країні.
Я старався руками згрібати й ліпити назад до суглобів,
але розумів, що без душі я здурію.
Боже, скільки разів ще маю здаватись.
Скільки таких як і я? Кладуть вату на тії рани.
Скільки б не прийняв твоїх ударів,
я краще
не
стану.
4
0
260
Монстри
Чому біжу/ховаюсь від проблем?
Наче вони якійсь монстри.
Чому не хочу попасти в едем?
Ніби все так просто.
Вистріл в голову і ти вже там,
тільки зробити б хороші вчинки.
А хто потрапив у капкан,
сидить в ньому й сміється.
Чому я здаюсь раніше часу?
Наче без рухів падаю вниз.
Чому говорю, що зможу, що здатен?
Надіюсь, що якийсь буде приз.
Я лише боягуз і безвольний,
який просить тиснути на свій курок.
Повсюди кричу ніби щось можу,
а насправді ховаюсь в куток.
"Бути сильним не важко", - говорили мені
через вуха, царапались в мозку
А я закривався в собі й болів,
що ніколи не стану дорослим.
5
0
316
Хмара
Я хочу бути тобою,
пухкою ніжною ватою.
Летіти під напрямок вітру,
перебувати на межі світу.
Не мати тіла, щоб воно не боліло,
щоб брехливе горло говорити не вміло.
Бути білим, чи темно-похмурим,
газоподібним та світло-пухнастим.
Лити дощі і мочити всіх,
зверху і вниз, до самих ніг.
Мокрим кіллером,
холодним вісником.
Залежить від кольору настрою,
в дитячих снах, бути казкою.
Сніжинками літати поміж дерев,
плисти тихенько поміж джерел.
Розчинятись в повітрі,
на цій палітрі,
не підкорятись земному тяжінню,
вкривати від сонця сивою тінню.
Дивитись на цих мурашок,
десь там біля польоту пташок,
зверху і вниз,
блискати й гриміти, та п(о)лювати на них.
Це ідеал ідей,
підкорятись законам природи, а не людей.
Так, я став цим – ніким,
сіреньким, дбайливим, м'яким.
Кого за погоду проклинають,
сміючись краплями поливаю.
Вам залишилось послизнутися і впасти через мій нрав,
а мені стати тим, кого зневажав.
4
0
296
Крилатий
Народитись крилатим,
через мільярди сплетінь,
...через мільярди.
Ходити босоніж по о тих камнях,
які під ноги мені підкидали.
А як це в небі літати?
Через біль в ребрах,
...через біль-ярди.
Гуляти по нових планетах,
про які мені не росказали.
Чи краще по дискотеках?
По клубах, барах, барделях,
...блювати на клумби,
ображатись на світ,
який мені огидно насточортів.
В чому моя хвороба?
Чому я гнию у пісках,
...ховаюсь в тумби,
не в силах противитись їм,
слова рвуть горло – шукають свій дім.
Навіщо Ісусе мені пити вино,
це всього лиш фальшива кров.
...навіщо ті кляті манери,
де перекотиполе є
поліетиленовим пакетом.
Може нічні кошмари є тому виною,
чи сни без сновидінь
...навіщо ті клапти паперу
Навіщо життя у квадраті.
Де я залишусь назавжди?
5
0
368
люба Гердо...
Самотня сніжна королева,
вкрала юного Кая,
в країну холодних дерев,
із краєвидом пустель.
Сліди замела – нічка тихая,
скрипіли сани на снігу.
Ніщо вже Кая і Герду не з'єднає.
Ніщо вже не розстане на вітру.
Під світло місяця ясного,
- спаси мене люба Гердо.
А Герда не чула нічого,
крига застигла у серці.
Вона все говорила з квітками,
каркала у вухо птахам.
Ніхто про Кая не знає
Ніхто про нього не знав.
Ріже в око уламок,
серце стогне без стуків.
- де той вихід із замку?
- я вже не хочу тут бути.
Герда мчить на олені
- Тільки на мене чекай
Я ніколи не забуду про тебе,
і ти про мене не забувай...
6
0
347
Останніми помирають пісні
Йдуть роки. Гниють дерева.
Блукають ночами далекі зірки.
Хоч і любов – кришталева,
мала здатність згасати як сірники.
Гори росли, а річки сохли.
Люди тремтіли під сильним дощем.
Ми так хотіли бути дорослими,
що аж забули, що вічність ми ту не збагнем.
"Поезія вічна", – говорили мені (клялись).
Кричали хоч і боліло. Закривались в собі.
І якби вони не старались,
останніми помирають пісні.
7
0
354
Дистанція
Я на миті,
думках розчиняюсь,
як на ніжній блакиті,
в землі розтворяюсь.
Я на межі,
все втратило сенс,
та й тисячі капканів на мені,
створюють трендовий dance.
Я на Землі,
горять ліси, хрустять кісточки,
болі в конвульсіях анітрішки не малі,
коли рвуть твоє відображення на шматки.
Я на колінах,
ламатись не треба, ламаються гілки на деревах
Змах. Зникають люди і разом із ними страх.
Трощать себе. Зазнають крах.
Я на дистанції,
пройдених кроків чи які варто пройти.
Світ руйнється для демонстрації,
коли агресивно пишуть нові пости.
Я на кінці,
не вірю, що в грошах є якась цінність,
адже те, що можна тримати в руці
не більше чим просто залежність.
6
1
356
Книга
Гортаючи жовті сторінки,
раптом над ними замислився.
По суті – це найкращі думки,
того хто від них звільнився.
Із дня в день, від сірої до жовтої,
чорним по білому, білим по чорному.
Від слова простого, до фрази крилатої,
думки летять, від землі і до космосу.
Агресивно боряться між собою,
за право буди на першій сторінці.
Радіти ними чи бути журбою,
розбитись вщент - забути їх вранці.
Автора не хвилює де вони будуть,
вони свій сенс іншим передáли.
Зрозуміють або через хвилину забудуть,
це вже не важливо, якщо все розповіли.
5
0
316
Дом
Когда ты сильно потрясён,
и скрипит несчастный дом,
просто вспомни, что ты человек,
просто вспомни, что ты есть.
Когда сильно болит голова,
и стены трескают по швам,
просто вспомни что ты есть,
вспомни, что существуеш для меня.
Если забыл где ты сейчас,
память теряешь каждый раз,
вспомни, что существуеш для меня,
просто вспомни, что у тебя есть я.
Когда от холода дрожишь,
и не знаешь где твой дом,
просто вспомни, что у тебя есть я
вспомни, место где дарят тепло.
Если дорога кажется тяжёлой,
и не уютно спать на ходу,
вспомни, место где дарят тепло,
просто вспомни про свою кровать.
Если жизнь стала как колючий дрот,
и не хватает сил идти вперёд,
просто вспомни про свою кровать,
и как удобно в ней поспать.
7
3
407
Зацікавлений
Мене так цікавить, що вітер шепоче,
що вода шумить між каміннями.
Цікавість приховуює в собі очі дівочі,
там же ховаються із стражданнями.
Люди вмирають тому, що живі,
ці закони природи надто криві.
Та й вам вже не змінити цей світ,
адже скільки батьків, стільки й сиріт.
Нехай коливається щастя із сумом,
та безнадійні шукають нової дози.
Якось висохнуть і мої сльози,
а сіль не буде пекти над шрамом.
4
2
415
Мелодія
Слухати тебе – це поринати у вічність,
насолоджуватись в безвихідні дні.
Іноді гучно зате палко й ритмічно,
тонути в різноманітній глибині.
Ми в цілій компанії, ти, пара навушників,
декілька літер і багнюка в душі,
кілька порушників та смітників.
Чуєш скільки мені терп... ЗАДУШИ!
Задуши кожного із них, топчуться тут!
правила свої кладуть, на вході гадять, ржуть
Погані думки, вчинки, не той маршрут.
А тобі, що до того? Собою побудь!
5
0
380
Ранок
Я й не помітив, як ранок став похмурим,
як небо серед хмар стало понурим.
Птахи відлетіли й не повернулись,
і вулиці (туманом) в кульок згорнулись.
Й так між світанком та ніччю,
сльози котяться по обличчю.
Оптиміст в душі (десь) помирає,
а песиміст свою мелодію грає.
Погляди інших впиваються болем,
моя впевненість гуляє полем.
Любовь під вікнами ходить,
а вона мене з розуму зводить.
6
0
311
Однаковий
Однаковий, коли заходжу у автобус,
коли п'ю гарячий малиновий чай,
коли хворію і розповсюджую вірус.
Ходи разом зі мною свій час витрачай.
Однаковий, коли дивлюсь на сірі хмари,
коли притулився до вікна потяга "життя".
Мій день втратив ту фарбу, ті чари,
втратив, ту дивну силу "відчуття".
Однаково думаю про щось суттєве,
однаково сміюсь холодному дощу.
А хто зліпить серце моє нещасливе?
А хто зупинить реальність? Я її трощу!
Однакові думки, діляться як місяць навпіл,
росколюючись іду по земній корі.
Мій світ отримав квадратний нахил,
а свідомість на дні, розчиняється в морі.
Однаковий погляд на чумацький шлях,
блукаю в небі далеких світлих зірок.
Свобода закута в залізних ланцюгах,
чому мене манить нирнути в чорний пісок?
Однакові рядки в цих білих листках,
а що мені з тієї примарної свободи?
Коли навіть птахи сидять в клітках,
але всеодно ця гордість очікує нагоди.
4
0
363
Думки
Сиджу і думаю про те,
де я в житті іще не був.
А за вікном вже не мете,
та й новий рік минув.
Так сильно бачу далечінь,
розмито плаваю в думках.
А в душі лунає тінь,
яку не втримати в руках.
На сивих крилах летить ніч,
і крига б'є по серцю.
Хоч як лагідно мене не клич,
не піддаюся веселці.
Місяць світить так самотньо,
а я шукаю власний сон.
Овечок рахував не одну сотню,
свідомість вже несе до заборон.
Я й досі шукаю місце в світі,
та мрії потребують старань.
Та хіба мені щось світить?
Коли потопаю в морі питань.
Можливо я сильний не тут?
Моя станція знову пустіє.
Та хто зверне увагу на маршрут?
Коли серце живе і не мріє.
5
0
388
Злопам'ятний
На кожній образі, я стаю сильнішим.
Не тому, що хочу помститись,
а тому, що стаю розумнішим.
Для мене потім легше змиритись
Зрозуміти, що прив'язуватись не варто.
Не варто й думати про спокійне життя.
Сприймати себе, тупим жартом,
адже ми для всесвіту, просто сміття.
Для чого всі ці надумані мрії?
Ці безмежні пустоти, що поглинають тебе.
Для свого життя ми просто повії,
і тільки цей дідько в горлі шкребе.
Досить, з мене цих безглуздих знущань,
ви думали я на них ображаюсь?
Чекаєш мою злу реакцію? Перестань.
Запам'ятай, я на вершину підіймаюсь.
Мені важко ображатись на тих,
хто мене не розуміє.
Ти не побачиш сліз витертих.
Та й від злих слів, розум тільки ясніє.
Складні обличчя нам не пасують,
пора сказати свій тост.
Жалюгідні погрози мене не хвилюють
Байдужість – найкраща із моїх помст.
4
0
392
Сон
Закрий повільно свої втомлені очі,
від важких справ, ніжно зітхни.
Уяви собі те, чого дійсно хочеш,
крокуй по світу фантазій, та міцно засни.
Не думай про те, що буде завтра,
залиш це завтрашньому собі.
Забудь про лихо і злидні, воно того не варта,
адже, сумне море до вподоби тобі?
Довіряй цьому нічному потягу,
уяви історичний слід динозавра.
Прокладай шлях на небесну дорогу,
літай уві сні немов сіра хмара.
Відчуваєш? Як спадає напруження,
на світі й так немає нічого святого.
Людина, як той поет в пошуках натхнення,
сидить і шукає відповідного слова.
Та тільки пустий звук перед очима,
невпинно поглинаючи нічний час.
Так швидко минув відпочинок,
немов би кілька секунд тримав сон нас.
А вже виходить сонце із горизонту,
повільно показуючи нам новий день.
І комусь пора вставати, йти на роботу,
в пошуках вражень та нових сцен.
4
2
410
Збираючи попіл руками
Уявіть себе феніксом,
із яскраво-червоними крилами.
Ті крила надруковані ксероксом,
для світа цього незримі.
Аж важко підібрать рúми,
бо палубу драють матроси.
Мотузку хоч трохи потрúмай,
бо відріже смерть, і її кóси.
Нострадамус не знав про сюжети
коли кораблі потопали в морі,
пливли табунами скелети.
(Аїд їх збирав по трохи)
І серед всього хаóсу,
збирає попіл руками – моряк,
щоб на горизонті побачити зновý,
яскраві вітрила свого корабля.
6
0
304
Підвал
Дивні силуети. Знайомий підвал.
Здається... це моє місце внизу,
де серед гнилих проблем
клацання кайданів,
я лежав на спині.
Дивлюсь я на себе
мимоволі здригнувся
такого не може бути.
По мені повзла небезпека
Двохголова Химера.
Вона щось захищає?
Може світлі надії?
Наївні мрії?
Тепло сподівань?
- ти що тут робиш?
Заговорив зліва голос
- тобі тут не місце,
ти тут чужий.
Наші кайдани
твоїх рук діл.
(почали хором)
Ти нам не владарь.
Ти нам не царь.
Бери руки в ноги,
і звідси тікай.
– Що це за місце?
– Ага. Зараз. Так і сказав...
якби ж ти мав клепки
то б здогавдавсь.
Що всі тут – це ти
А ми закуті
ТИ нас закрив тут.
- Не розумію...
- Агов проснись!
Ти в клітці
Своєї ж свідомості!
Чи ти подумав,
що то клони
тут знаходяться?
- Чесно я не мав наміру
вас закривати тут
я лише хотів
бути справжнім хлопакою
без сумнівів
і без недоліків
Без зазорів совісті
сумної історії
Із сильною волею
жаги до життя...
- Ей та скільки ж можна?
(заговорило бездиханне тіло)
Ти тільки ноєш і ноєш!
Ти що ідеальності хочеш?
Навіщо тобі цей химерний світ...
Якщо так треба сиди тут собі
Тільки нас відпусти!
- Я не знаю як вам допомогти..
- Ай...Спочатку забери цю химеру із себе,
що серце придавила тобі
і амбіції їх забирай теж.
- І що мені робити з ними?
- Ти забери а потім питай!
і хрест неси сам!
Задовбай уже нас!
ми тобі не раби
тоді чому нас
у собі тримаєш ти?
Вічно скиглиш
який ти нездара
і не довіряєш все нам.
- А хто тут справжній я?
Чому замовчали?
Невже такого немає...
Невже я вас вигадав
дав кожному роль...
(скинув із себе химеру,
став у повний зріст)
Невже я настільки тупий..
Створив цих людей
створий нікчемний світ
Посадив їх сюди
і просто забув про них...
Який я після цього (Бог)
яка в ж*пу совість
коли це мені
Стало так поф*г
Забив на рельність
От відстій
"Люди не потрібні мені"
Шо за думки дурні
Без них я ніхто
просто старий ідіот
із манією величчі
Треба спустись з небес
відкрити підвал
пустити химеру
І весь чортів склад
Нехай гуляють собі
роблять, що хочуть
а я залишусь на самоті
подумаю трохи про час
що я його так бездумно втратив
що повсюди, по всіх галактиках
так довго шукав і прошляпав
в безкрайніх просторах
крізь тисячоліття
відчуття притупились
і я призабув
що ця Земля
і є Істинний я.
7
3
348
