Тіні навпроти
Безсумніву світ цей уже не змінити, Хіба що у снах, якщо будемо жити. Це наче дива, якщо вийде зробити, Велика напруга, яку важко пробити. Та неможливо все приховати, Мусиш порвати чи щось розказати. Не легко писати та страшно тримати, Не можеш, то мусиш усе пам'ятати. Хто я - ніхто І у світі не має. У дзеркалі знову Хтось слід замітає. Тебе не цінують, Керують щодня, Хоч матимеш право - Несе течія. Для них це вже звично Тебе опускати. Не стримаєш сльози, Можливо тікати? Не вистачає тієї хвилини Залишитись сам із собою від нині. Просто лежати й дивитись кудись У пошуках місця, де будеш колись. Якби кожен сказав щось своє, Якусь особисту темницю, Люди би знали правду в житті, Вбили б ту хитру лисицю. Та людство боїться незнаного страху, Що правда ця буде гірка. Саме тому тут панує незграбство, Топить ті шанси ріка. Не дивися на нього, А будь ти собою. Живи як ти любиш, Дивись за собою. Всі ми ще не ідеал І далеко до цього. Ми краплинки доща І тікаєм від нього. Ми частинка ріки, Що несе за собою Цілі ями й пастки І нас із тобою. Відкрий свої очі, Дивись в небеса. Просто помрій.. Ти завжди права!
2020-11-09 06:53:16
3
0
Схожі вірші
Всі
Хай буде так
«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.
38
4
4985
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11543