Почуваюсь, як бджола в лайні: була б мухою, то був би рай, а так пекло.

Іноді, моє життя нагадує мені кухню, куди Я потрапила випадково, а мене сприйняли за шеф-кухаря. На кухні, я маю спекти ідеальний, високий бисквіт, та єдине, що в мене піднімається це тиск від нервів і я мовчу вже про коржі. Поки інші вчилися готувати роками, я відхрещувалась, мовляв, мені це не знадобиться. Та знала б я на той момент, що життя закине мене на пекельну кухню, я б тричі подумала, чи дійсно "воно мені не знадобиться" Та все ж, я рахую, що навчитись готувати можна в будь-який час, було б бажання. І здається, воно в мене є, і на страх я іду, і помилки сприймаю.... Хоча іноді так хочеться послати все під три чорти, розвернутися і підти світ за очі. Та підти - означає, для мене, здатися, а це вже не моя історія. P.S. і, звичайно ж, я зараз не про кухню і бисквіт.

Я збрешу, якщо скажу, що не знаю чого хочу, де я себе бачу і т д., Бо де б я не була, де я не буду, що я не робитиму, я бачу себе твоєю, бачу тебе моїм, бачу нас, бачу нашу прикольну трішки італійську сімейку, бачу нас разом, як ніколи ні з ким себе не бачила. Я, коли це пишу, в мені життя проживається ціле Я кохаю тебе так, як ніколи ніхто не кохав, як ніколи нікого не кохала я, кохаю так, що все перевертається всередині, а зовні все зупиняється, кохаю так, що зорі вночі сяють яскравіше, від моєї любові, кохаю так, що всі птахи світу від мого кохання до тебе співають дзвінкіше, а всі квіти цвітуть насиченіше. Таке кохання будує і створює найкращі і найміцніші сім'ї і від такого кохання народжуються найкрасивіші діти. Кажуть, що коли б усюди була тиша, то шум ніагарського водоспаду було б чути до Києва... То моє кохання чути іще далі навіть, коли все шумить. Жодна відстань, чи то в кілометрах, чи то в роках безсила до моєї любові. Я кохала тебе з моменту нашого знайомства, хоч тоді ти був не мій ще, і я боялась собі зізнатись, але я кохала, я кохала тебе, коли ти був вже не моїм, я кохала тебе щоразу, як повз проходив якийсь чоловік, щоразу, коли любили мене, я тебе любила ще більше. Я любила тебе, коли сварилась, коли плакала, коли ненавиділа, коли чекала, коли погодилась на зустріч, коли виговорювала все, я любила тебе коли казала собі "стоп", коли забувала про це, я любила тебе щоразу, як ти на мене дивився, щоразу , коли торкався, я любила тебе ще більше. Я любила тебе вчора і люблю тебе сьогодні, я відчуваю, що і завтра я тебе любитиму. Я хочу зберегти це почуття, вберегти його, оберігати хочу. Кохаю до безтями, до мурах по шкірі, до блиску в очах, кохаю до тепла на душі, до окриленості, до піднесення. З кожним вдихом кохаю, з кожним видихом ще більше. Кохаю вдень, вночі, уві сні, на роботі, в душі, коли читаю, малюю, пишу, дивлюсь щось чи слухаю. Я по іншому тепер дивлюсь на закохані пари, на сімейні пари, на похилі пари, я бачу нас, я бачу, як ми теж такі закохані, як ми можемо бути і я вірю що будемо, сімейні і навіть в похилому віці, я хочу йти з тобою за руку. Кохаю❤️