شعور انتحاري

B bk

اشعر باني عاجزة عن كل شي، الفشل المتكرر والاحلام التي تتحطم وكل الامال التي حاولت بناءها اصبحت اكثر الم مما سبق البقاء بعيدا عن الالم اصعب من التعرض له، وجهي وانفاسي جسدي وروحي وعقلي كلها تتحطم ببطئ لاجل ان تحاول الصمود لاطول فترة ممكنه الامر مولم بعد فترة وخاصة بعد ان بدءة في النزيف من الجروح القديمة التي خيطتها سابقا، لا اعرف ما افعل انا بعيدة جدا عن نفسي وروحي اشعر ان جسدي يستمر في الرعاش فقط في التفكير اني لا اخاف من الموت اكثر من خوفي من الظلام والوحدة التي ساضع فيها حين افكر في الاشياء الانتحارية والخطط التي تحاك في راسي الامر فقط يستمر في الظهور حاولت... اقسم حاولت ولكن الامر مؤلم كثيرا انه حقا مؤلم... الاستمرار في الفشل مرارا وتكرارا ومرارا وتكرارا بلا توقف مجهد، لحتى الالم يبدء في الانطفاء، اخر شموع قلبي بدءة في الخفتان بقي تقريبا ال6 اشهر قبل ان احدد ان كنت اريد المضي في المضي او التوقف الى الابد...

2023-05-17 20:52:55

Інші вірші поета

ساعدوني help please تجربتي مع الانتحار لاشي لحظات من الحياة

Інші поети

Рая Лебідь

@LebidRaya

BON BON

@bon_bon_c0xu

Irynka Ukrainka

@irynkaukrainka

Схожі вірші

Всі

Forgiveness

МОРГАН РЕЙ

If it wasn't for you, I would have fought the wall to the pain. If you weren't mine, I'd die every night from losing blood. If it wasn't for your faith, I'd have given up a long time ago. If it were my will, I would stay with you forever. If you'd gone, I'd have been the old emptiness. You would have taken my heart, and instead of it there was an empty aperture. If it wasn't for you, I'd blazed in forgiveness. Would have burned to ashes, until ground, I would have until the last healing.

8120

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

11304