Все ж таки моя...
boy_2_0_poet_epta
Ти потрапила в кадр фотоплівки, Освіжила чорно білі світлини. А я,стоячи на дорозі з бруківки, Втратив дар мови, цієї ж хвилини. Тоді...ти була прекрасна як ніколи, Зачарувала всіх і кожного. Дівчатка швидко ідучи зі школи, Не промовили слова жодного. А я, здалеку тихенько споглядав, Невже це я,таку принцесу заслужив? Часто собі це питання задавав, І чи я не сплю, щоб хтось не розбудив. Та ні,вона мене ще здалеку впізнала, Почала бігти з усіх ніг сюди,до мене. Підбігла і серйозно спитала, - "Не мене чекаєте джентльмене?"
2021-02-12 09:16:54
3
0
Інші категорії
Сумні вірші Вірші в прозі Пейзажні Історичні Ода Любовні
Інші поети
Sumyat Swezin
@Sumyat_Swezin
Схожі вірші
Всі
Разве сложно сказать...
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Много думать слов не хватит Лишь о ком то , кто не рядом Быть со всеми лишь открыткой , Согревая теплым взглядом Каждый день встречая солнце Словно первый луч спасенья Думаешь о всех моментах , Что всплывают вместе светом ... Или множество вопросов На каких нет не единого ответа , К тем , кто был однажды нужен, Став одним твоим мгновеньем Почему ж сейчас нам сложно .. Сказать искренне о чувствах , Как страдать мы все умеем ,, А признать ,что правда любим ? Может быть просто забыли .... Или стали явью сцен сомнений ? Разве сложно хоть глазами Сказать больше ,чем таить в себе ли... Надо больше лишь бояться , Не успеть сказать о главном ... На взаимность зря стараться Ждать когда уйдет шанс бремям ...
53
16
3304
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11500