Світанок
(18+)
Очі дуже втомлені І хоч я не бачу всіх кольорів Я побачити зміг приховане в пітьмі. Зорі сяють завжди В лісі чути шум трави Я відчути зміг приховане в пітьмі. Відповідальність на мені За гріхи батьків платять сини Я лише знюхати зміг приховане в пітьмі, Та це не зорі. Я в житті як у грі, А ти про вирій далі мрій Я пʼю це як чай замість сніданку, під мелозвучний соловіний спів. І хоч до краю карти ти дійди, Де будуть тоді твої діти? Руки в землі, а хто пожне плоди, Які встиг за життя ти посадити? Ті сліди ведуть до біса і.. Люди тепер ліняться думати, Їм аби когось підставити. І навіть якщо буде не вдосталь підстав Повір, тебе посадять, Карл. Хоча ніхто не крав корал – Їй аби носик припудрити. Вигадки всіляких маразматиків в мені вселяють страх. Що «Час настане» (с) Йосип Сталін Зрештою ми вірили й батькам про вигадані ними ж правила і що вони правильні, З таким успіхом я б міг увірувати й у Христа, та він не праведний. Держава це люди, не герб, гімн чи прапор. Влада любить ставити нас раком. Іноді щоб позбавитись глиста, Потрібно більше ніж в подушку плакати. Я досі згадую твої вуста, все зруйнував не я, А мій депресивний стан, спитай у мого лікаря «Що за підстава, ким ти став? Я не з тих хто може вірити словам наркомана, це твоя провина, я тобі не мама, просто іди нах*й, ти мені не треба, суцільна проблема, засунь собі в сраку цю поему, ти мудак» Після таких слів любов наче гангрена, Ніби в мене тепер не чисті гени, Ніби у неї був сказ чи холера, Мене лихоманить та закінчуються нерви. Він пише про масштабні проблеми, А потім все йде по пи*ді і схиляється до неї, Мов гілки засихають на дереві Так не треба. Певне, я брав простих дівчат та робив королевами. Хоча я не король, Мене самого нагнула система, Я лише мікроелемент в безкінечності схем. «Хочеш змін - починай з себе» Підлітки в школах думають що це їх агітує ставити в ніс септум. Це стосується всіх нас себто Ми стали занадто лицемірними, Відверто кажучи, я був пацифістом, а став інтровертом. Я так довго дивився на стіну, що став на ній портретом. Під ногами калюжі, я знову плакав. Кожен новий день для людства повинен бути уроком. Мені двадцять років, а відчуття на всі сорок Та навіть тоді я би рухався дитячими кроками. Я стояв на межі між смертю та життям, Писав вірші, не покидав надії на щастя. Серце вже не горить, а тліє. Та ще не погасло. Чи варто прощаватись? Вже не надихають гасла. Світ так прагне щоб я здався, З ним так важко сперечатись. Дощ наче азбукою морзе хоче щось мені сказати. Та я глухий. Зраджую сьогоднішній ночі з завтрашнім ранком. У танці зі Світанком.
2023-10-17 06:53:00
3
0
Схожі вірші
Всі
Чуточку внимательней
Неудачная попытка быть тем, кого сложно обидеть , Рвя бурю за улыбкой проникших эмоций И наивность уже стала себе лишь противна , Все пытаясь понять всех за скрытой дорогой ... Мимо мчат незнакомые люди , И не кто тебя уже не осудит : Всем безразлично твоя лишь обида , И что слёзы пускаешь себе на морозе Может так будет даже на лучше Без различных ненужных вопросов , О том " Как ты ?)" Тебе хорошо ли" Или в этом нет больше смысла и вовсе ... Разве безразличие лучший способ оплаты За свои выражающие сердце бурю эмоций..? Может стоит быть чуточку внимательней , К тем кому помощь и вправду поможет !
40
8
2047
Темнота теней ночи ...
Пусто стало без границы Ночь взошла забрав луч дня Темны улицы, как тишины темницы , Освещает только свет одного фонаря ... Покров одеяла ночи вкрыто небо В далеке не страшны мне тени ветвей И не будоражит больше холод ветра , Что касается руками глубины очей ... Бурю льда он не приносит Темнота стала привычна мне Звук сверчков не веет грустью Больше ничего бояться нет... Свет от звёзд полны свеченьем Они стали снов мечты путей Для того , кто вдруг заблудит И поддастся темноте своей ...
44
13
1772