Старі цегляні стіни на яких тут і там виднілися залишки штукатурки, затемненні вікна які виходили на... я впевнена це неважливо. Взовж стін простягалися високі стелажі з купою коробок а по центру стояв залізний стіл половину якого займали комп'ютери з різних сторіч. В такому вигляді кімната була дуже довго. Вона вже звиклася з тишою і спокоєм який ніхто не порушував. Напевно їй навіть подобалося бути на самоті, думати про велике і мріяти про дослідження світу, та Всесвіт нестабільний і усе рано чи пізно закінчується. Тому в середу рівно о 16.23 хтось провернув ключі у замку. Спочатку кімната побачила високого, з волоссям кольору штукатурки дідуся, який зайшов легкою ходою оглядаючи її хазяйським поглядом. Кімната впізнала свого власника, трохи дивного як на неї. Звичайно в міру своїх обмежених знань вона не розуміла чим він займається але добами сидіти і майструвати щось а потім місяцями пропадати навіть не згадуючи про неї, було ненормально. І до того ж образливо. Слідом за дідусем хитаючись ввійшло щось. Це щось частково було схоже на людину але вдвічі тоншу і меньшу. Щось було обрамлене пучком чорного павутиння і дуже ображено але з цікавістю її оглядало.


— Окей, у тебе весь цей час була кльова майстерня де ти робиш всякі класні штуки як справжній герой роману а я навіть про це не знала, - Джо сканувала поглядом кожен міліметр невеличкої кімнати.

— Поки я думав що ти не розумієш що відбувається, не було сенсу тобі всього розповідати, - зітхнув вчитель історії який виявився учнем її схибленого прапрадіда. У вільний від роботи час сидів і майструвати якісь класні технології в яких дівчина зовсім не шарила.

Джо кивнула вдаючи що насправді розуміла що відбувається а не просто рандомно робила щось, що теоретично мало відношення до таємниці прапрадіда.

— То ти кажеш що мій ексцентричний родич мав якісь передбачення щодо того що наш світ просто змішається у венегрет тому спроектував ці окуляри, передбачив моє народження, придумав якийсь супер план порятунку цього салату, а потім просто помер зваливши все на мої тендітні плечі. - задумливо пробурмотіла дівчина споглядаючи як Тім копався у своїх незліченних ящиках. 

— А я був його ярим фанатом і допоміг у створенні окулярів, - підтвердив сивий дідусь. — А ще він довірив мені твоє виховання. Серйозно, ти ніколи не задумувалася чому я ставлюся до тебе як люблячий родич, постійно підтримую і вислуховую замість того щоб просто читати нудні лекції і ставити двійки? - Тім поклав уламки окулярів на стіл і навів на них якийсь складний прилад.

Джо стиснула плечима.

— Якщо чесно, я просто думала що ти дивний.

— Дійсно, - гмикнув вчитель. Його руки швидко перебирали комбінації на клавіатурі прилада який обережно збирав уламки у щось схоже на віртуальні окуляри.


Давайте пропустимо увесь технічний процес і нецікаві діалоги та перенесемося у той момент коли Тім віддає Джо вже полагоджені окуляри.


Дівчина з поважним виглядом роздивлялася прапрадідусевий подарунок.

— Я взагалі не розбираюся у цій бридні але виглядає чудово.

Вчитель лише похитав головою.

— То як ти працювала над розгадкою його великої таємниці?

Джо закусила губу.

— Бачиш, ці окуляри підтримують тільки одну гру, я пройшла вже більше тисячі рівнів але вона і близько не підходить до кінця. Складається враження що окуляри були зроблені саме для неї.Усі ці місяці які я провела в своїй кімнаті, я намагалася знайти якусь зачіпку, логічну лінію, чи що там шукають герої книжок. Але нічого, я можу керувати тільки одним персонажем а сюжет взагалі не структурований і нелогічний.

Дідусь стиснув плечима.

— Тут я тобі не допоможу, гадаю тобі варто уважніше придивлятися до деталей і все таке, - він посадив Джо на стілець і ледь не насильно одягнув на неї окуляри. — Спробуй ще раз пограти тільки тепер під моїм наглядом, може разом ми знайдемо те що треба.

Не встигнула дівчина второпати що відбувається як в очах спалахнуло рожеве світло і вона опинилася у рятувальному шлюзі який з великою швидкістю летів все далі й далі від міжгалактичної тюрми. В руках Сільвія тримала осколок дзеркала і уважно вдивлялася в свої карі очі. На мить їй здалося що вони стали чужими. Дівчина помотала головою і уставилася на екран. Зараз не час про це думати. Скоро вона розгадає таємницю свого роду. Дівчина задала координати.Вона тримала курс на Землю.