Вступ
Джо одягнула віртуальні окуляри.
Гул сирени заглушив усі думки. Перед очима розпливалися одноманітні білі стіни а адреналін в крові наказував - Біжи. Що я наробила, що я в дідька наробила, - дівчина зробила ще один поворот і застигла перед шлюзом.
— Тупик, - пустим голосом констатувала вона.
Ззаду наближавс важкий тупіт ніг, було зрозуміло що охоронців не меньше сотні. Чорт, а я не знала що я така важлива шишка. - Сільвія задумливо розглядала червону кнопку яка заманливо блищала на ідеально чистій підлозі.
— У'язнена 3147, вам нікуди відступати, здайтеся в руки поліції. Ув'язнена 3140...
— Ох як неоригінально, - Сільвія з під лоба поглянула на відряд людей в білій уніформі. — Слухайте, перед вами стоїть преступниця номер 1, 5023 року. Ви не чіпаєте мене, я вас. На тому і розійдемося.
По суворим і однаково байдужим очам поліцаїв дівчина зрозуміла що домовитися не вийде.
Що ж, мені все одно нічого втрачати.
— Хто додумався встановити тут велику червону кнопку? - Сільвія весело поглянула на своїх переслідувачів. — На них завжди, так і кортить натиснути.
Не встигли охоронці второпати що відбувається, як дівчинка одним стрибком приземлилася на кнопку. Все сталося миттєво. Сільвія старалася не вдихати і не заплющувати очі, за її спиною вже почали роздуватися охоронці повільно дрейфуючи у вакуумі. Зорі повільно крутилися навколо, чи то це вона крутилася? Дівчина відкинула голову, вона зараз або помре, або станеться щось цікаве.
— Ауч, - Сільвія гепнулася на тверду поверхню. — Я просто везунчик, - дівчина підвелася озираючись навколо. Від побаченого навіть у неї відпала щелепа.
Картинка завмерла, а через секунду екран потух.
Гул сирени заглушив усі думки. Перед очима розпливалися одноманітні білі стіни а адреналін в крові наказував - Біжи. Що я наробила, що я в дідька наробила, - дівчина зробила ще один поворот і застигла перед шлюзом.
— Тупик, - пустим голосом констатувала вона.
Ззаду наближавс важкий тупіт ніг, було зрозуміло що охоронців не меньше сотні. Чорт, а я не знала що я така важлива шишка. - Сільвія задумливо розглядала червону кнопку яка заманливо блищала на ідеально чистій підлозі.
— У'язнена 3147, вам нікуди відступати, здайтеся в руки поліції. Ув'язнена 3140...
— Ох як неоригінально, - Сільвія з під лоба поглянула на відряд людей в білій уніформі. — Слухайте, перед вами стоїть преступниця номер 1, 5023 року. Ви не чіпаєте мене, я вас. На тому і розійдемося.
По суворим і однаково байдужим очам поліцаїв дівчина зрозуміла що домовитися не вийде.
Що ж, мені все одно нічого втрачати.
— Хто додумався встановити тут велику червону кнопку? - Сільвія весело поглянула на своїх переслідувачів. — На них завжди, так і кортить натиснути.
Не встигли охоронці второпати що відбувається, як дівчинка одним стрибком приземлилася на кнопку. Все сталося миттєво. Сільвія старалася не вдихати і не заплющувати очі, за її спиною вже почали роздуватися охоронці повільно дрейфуючи у вакуумі. Зорі повільно крутилися навколо, чи то це вона крутилася? Дівчина відкинула голову, вона зараз або помре, або станеться щось цікаве.
— Ауч, - Сільвія гепнулася на тверду поверхню. — Я просто везунчик, - дівчина підвелася озираючись навколо. Від побаченого навіть у неї відпала щелепа.
Картинка завмерла, а через секунду екран потух.
Коментарі