3. МОГИЛА Життя після смерті...

3. МОГИЛА

Я різко підскочив, глибоко вдихнувши вологе повітря. Надворі давно вже була ніч. “Що за…” – прошепотів, витираючи краплі холодного поту із брудного чола. У дитинстві я страждав від нічних жахіть, як казав лікар – астральної проекції моєї незвичної уяви. Бували навіть дні, коли мене непритомного виносили з саду або лісу. Я часто розказував батькам про “дивні видіння”, що завжди приходили зненацька, не давши зрозуміти, що я далеко вже від реальності, десь у світі власних страхів і химер. Тоді мене зачиняли в кімнаті й змушували годинами читати Катехизис або Біблію. Як тільки я покинув будинок, ці приступи перестали мене тривожити. Я навіть устиг забути про них, але від минулого, як нам відомо, ніяк не втечеш. “Знову”, - подумав я, долаючи заціпеніння, і щодуху побіг назад до будинку, але дорога, якою я ввійшов у ліс, чомусь не привела мене назад до саду. Знесилений від страху, гепнувся на щось тверде. Камінь, мабуть… Ще й на диво великий. Підняв очі, над каменем височіла невеличка мармурова плита. Нюх полонив запах гнилої землі впереміш із ароматом сухих троянд. Це могила… Проте чия? За всі роки, що я провів тут, мені жодного разу не траплялися поховання, і це й не дивно: я ж посеред лісу! Зірвав із надгробного каменя, устеленого диким плющем, в’яле листя й завмер: на ньому було викарбуване моє ім’я…

4. ВІДРОДЖЕННЯ

Коментарі