Голова неприємно гуділа від болю,  в роті був дивний присмак і легке відчуття тошноти. Навколо була повна тиша, чомусь хотілося залишитися у такому положенні назавжди. Здавалося, ніби це звичайний ранок неділі, нікуди не потрібно йти, спішити. Однак, дещо підказувало, що все це зовсім не так... Все це якось неправильно. З лівого боку неприємно закололо серце, відчуття тривоги не покидало дівчину.
Вона повільно припідняла важкі повіки, які відгородили її від зовнішнього світу. Усе було розмито й зливалося в білий колір, де-не-де були помітні різні "плями". Дівчина знову закрила очі й протерши їх, зовнішня обстановка стала трохи чіткішою. Хоч і не зразу, Агла все ж зрозуміла, що не вдома, а в лікарні. Біля лівої руки стояла крапельниця, по прозорій трубочці стікали маленькі краплі й повільно доходили до голки, що проткнула шкіру для того, щоб дістатися синьої вени. Від одного цього вигляду, їй стало неприємно й вона відвернула голову в інший бік, стараючись не ворушити рукою.
Навколо нікого не було, тож Агла ламала голову над тим, чому вона тут. Ніяких проблем зі здоров'ям останнім часом вона не мала. А якби щось і трапилось, то чому вона в окремій палаті? Не знайшовши відповіді на свої запитання, Агла помітила, що палата освітлена не від денного світла, а від світильника. Трішки припіднявшись, за білими жалюзі вона побачила, що на вулиці темна ніч.

- Бляха...

Одна думка про те, що їй доведеться чекати аж до ранку злила її.

- Ей! Якщо я така хвора, то чому немає нікого біля мене?

Вся ця ситуація, ще більше виводила Аглу з себе. Тіло важко нило, що хотілося просто голосно закричати.
Намагаючись привести себе в норму, вона голосно вдихала через рот і видихала ніздрями. З-за дверей почувся стукіт, уже ближче біля палати хтось промовив :"Я точно чула чийсь голос".

- Ей! Вибаче, будь ласка, підійдіть сюди! - крикнула Агла, привертаючи увагу.

Двері відчинилися і в палату ввійшла далеко немолода медсестра. У голові промайнула думка:" Агла, а чого ти очікувала? Молоду медсестричку? Ти не в американському серіалі".

- Ого! То ти проснулася! - сплеснула руками медсестра.

" Точно не в серіалі, в будь-якому культурному місці звертаються на "ви"". Чи це так недавня злість намагалася прорватись на зовні, чи, може, просто вся ця ситуація так впливала на Аглу. Але всі ці думки, так і хотіли вирватися назовні.
Ще раз важко видихнувши, вона звернулася до медсестри, що оглядала крапельницю.

- Ем, вибачте, а скажіть мені, чому я в лікарні? Ще й до того, в окремій палаті?

- А ти не пам'ятаєш? Хоча це й недивно, після такого удару взагалі чудо, що ти жива... - замисленно промовила медсестра.

- Що? Після якого удару? Поясніть мені, будь ласка!

- Тихіше будь! Ти й справді нічого не пам'ятаєш? Не думаю, що мені варто тобі розказувати. Завтра твої батьки усе пояснять,- багатозначно відповіла вона.

- Але чому? Що сталося? Я ж не зможу заснути!

- Навіть, якщо я тобі скажу, ти всеодно не зможеш спати, принаймні спокійно. Ти три дні була у комі, так що, навряд чи у тебе є бажання спати.

- Три дні?!

- Добре, я піду, а то й так лишнього сказала. Крапельниця в нормі, а тепер постарайся не шуміти,- медсестра відійшла від ліжка й коли вона була вже біля дверей, то Агла крикнула.

- Невже ви залишите мене тут саму!? Фігова з вас медсестра! - злість так і перла від Агли.

Вона ніяк не могла знайти розумних причин, чому вона тут, до того ще й три дні. Від безсилля, з очей почали литися сльози. Чому саме, вона й сама не розуміла, бо не любила лишній раз ревіти. Але вся ця ситуація загнала її в куток і щось, їй підказувало, що все дуже просто, однак вона не хоче цього визнавати.
Двері палати знову відчинилися, медсестра підійшла з прозорим пакетом в руках. Агла постаралася позбутися небажаних сліз, однак збите з ритму дихання, видавало її. Медсестра лише закотила очі й перекривши крапельницю, вона від'єднала трубочку від голки, й приєднала до неї шприц, в якому була жовта рідина.

- Що ви робите?

- Допомагаю тобі.

Коли рідина повністю ввійшла, вона знову приєднала крапельницю й пішла назад. Кричати Агла більше не могла, так як в будь-який момент могли знову покотитися сльози. З кожною хвилиною, голова усе пустішала, думати більше не було сил. Перед тим як останній раз заплющити очі, вона подумала, що можливо все це й на краще, так як не потрібно мучитися до ранку.

Людські голоси доносилися десь збоку. Відкривши очі, Агла побачила батьків з лікарем, які про щось сперечалися.

- Мам? - вичавила Агла, тіло повністю затекло, а голову розривав ниючий біль.
Мати зразу кинулося до ліжка й схопила дочку за руку. В очах бриніли сльози, не стримавшись Агла теж заплакала. Батько мовчки стояв, склавши руки й посміхався. Коли вони все ж заспокоїлися, то Агла наважилася запитати:
- Мам... То що сталося?

Мати приклала руку до рота й знову заплакала.

- Мам!? Що таке? Чому я тут? - дівчина відчула, як до неї непомітно підкрадається паніка.

- Не думаю, що тобі варто зараз знати. Тобі потрібно спочатку прийти в норму,- заспокоюючи сказав батько.

- Що? Чому!

- Тобі не можна зараз хвилюватися,- добавив лікар.

- А я зараз хіба не хвилююся!? Мене охоплює ще більша паніка через те, що я не розумію що зі мною сталося!

- Давай трохи пізніше, ти зараз заспокоїшся, поїси, вип'єш ліки й батьки тобі усе пояснять. Добре?- промовив лікар.

- Добре... - трохи подумавши, погодилася Агла.

Зваживши всі за і проти, дійшла висновку, що вже краще погодитися на такий компроміс.
Через пару хвилин медсестра привезла сніданок. Агла вже хотіла сісти для того щоб поїсти, але тато її стримав. Вона здивувалася, але все ж їй довелося снідати в лежачому положенні. Хоч це було й не зручно, за десять хвилин вона випила ліки. Тож після цього, вона багатозначно подивилася на рідних, батько голосно зітхнув.

- Ти потрапила в аварію...

- Що? Яку аварію? Я не пам'ятаю...

- Ти не пам'ятаєш? Ти була відпросилася у нас погуляти з друзями й після того потрапила в аварію, водій був не тверезий.

У дівчини різко потемніло в очах, а голову розривав гострий біль. Після цього їй знову довелося випити білі таблетки.

- А... Інші? - вичавила вона.

- Інші? Вони... З ними усе добре. Їм менше дісталося... - понуро промовив тато.

- Добре... - заспокоївшись відповіла вона.

Сон знову поглинув її, але на мить перед нею промайнула картина, де був Роман... На чолі була велика рана, з неї рясно лилася темна кров. Руки теж були забруднені нею,  шкіру проткнули малі осколки скла.

- Роман? - злякано запитала Агла.

Він посміхнувся і його фігура розсіялася в темряві.
На пару хвилин дівчина залишилася сама та збоку почувся голос.

- Агла!

Дівчина обернулася й побачила подругу. Вона була в білій довгій сорочці, її бліда рука трималася за крапельницю. Дівчина тепло посміхалася, на її тілі виднілися численні шрами.

- Ліза!- кинулася до неї Агла.

Як тільки вона наблизилася до неї, подруга розчинилася. Дівчина залишилася наодинці з темрявою. Вона безсило впала на коліна й заплакала.