Знову ранок. Знову новий день. Ледве розкривши очі дівчина втупила погляд у білу стелю. Очі повільно злипалися, вона сильно їх прижмурила і почекала так декілька секунд, а потім різко їх відкрила. Вона підвела голову, тулуб, а потім дотягнулася до інвалідного крісла. І ще раз важко зітхнула. Потроху перемістившись на нього. Вона перевела погляд на ліжко, там спав чоловік. Чоловік, з яким вона вже два роки одружена. Десь збоку почулося тихе посопування. Дівчина під'їхала до дитячого ліжка, воно було дуже низько розміщене, розташоване так, щоб мамі було зручно брати дитину. Дівчина, лише безмовно похитала головою і поїхала на кухню. На вулиці ще було видно зірки.
На сковорідці зашкварчала світло-жовта маса. Думки дівчини знову верталися в той день... Найщасливіший і водночас найгірший день у її житті, та не тільки її. Навіть не віриться, уже 5 років їх немає. Дівчина дотягнулася до телефону і добавила нову замітку. З спальні донісся різкий крик. Вона лише тихо прошипіла:"Зараза". І не поспішаючи перекинула млинці на тарілку і поїхала до спальні. Коли вона була вже там, біля дитини крутився чоловік. Він помітив дружину, тепло посміхнувся і промовив:
- Добрий ранок, люба.
Дівчина лише сухо відповіла:
- Добрий ранок.
Маля знову зайшлося плачем, чоловік заметушився і почав ще старанніше заколисувати дитину.
З кухні донесласся мелодія. Дівчина лише закотила очі й знову направилася на кухню. На екрані телефону було написано "Мама", вона прийняла виклик.
- Ало? Що, мам?
- Сонце, ти вже встала?
- Так, - роздратовано відповіла дочка,- що таке?
- Просто хотіла запитати як справи. З тобою все добре?
- Так, а чого питаєш?
- Ну, просто сьогодні...
Мати затнулася, не наважуючись продовжити.
- 5 років після аварії? Я знаю, зі мною усе нормально.
- Так? Ну і добре, а як Марва?
Дівчині захотілося сказати " Жити не дає", але замість того, сухо відповіла що все нормально.
- Добре, Агла, я подзвоню ще вдень. Папа.
- Ага, папа.
Дівчина скинула дзвінок, підсунулася до плити і продовжила смажити млинці.
Через півгодини подружжя уже снідало. Між обома нависла неприємна тиша.
- Ледве її заспокоїв, чого вона з самого ранку плаче?
Запитав чоловік, не витримуючи тишини, що неприємно давила.
- Не знаю.
Байдуже відповіла дівчина, пережовуючи кусок млинця. Розмова не мала продовження, так мовчки вони і провели свій ранок.
Дівчина сиділа сама за столом, прислухаючись до кроків чоловіка і як за ним закрилися вхідні двері. Вона помила тарілки, розігріла дитячу суміш і поїхала у спальню. Тихо заглянула в дитяче ліжечко, поправила ковдру і взявши ноутбук зі столу повернулася на кухню. За пару хвилин по кімнаті уже рознісся стукіт клавіш, швидко перебираючи руками, на моніторі з'являлося слово за словом. Вона відволікалася лише на пару секунд, щоб перевірити переклад з оригіналом. Так, непомітно, промайнула ще одна година. Дівчина була повністю занурена в роботу і навіть не думала зупинятися. Та різкий крик зі спальні порушив цей процес. Від несподіванки вона здригнулася, потім швидко зберегла файл і поспішила до дитини. Дівчинка голосно верещала, уся почервоніла, навіть трохи посиніла й надриваючись махала руками. Мати швидко схопила дитину на руки і почала заспокоювати. Маля ще  сильніше закричало, своєю товстенькою рукою воно схопило матір за волосся і почало смикати. Як-не-як все ж молода мама заспокоїла дівчинку і відвезла її на кухню, де з криками, вона все ж нагодувала дочку, замінивши підгузник, включила на телевізорі якийсь мультфільм. Дитина трохи заспокоїлася і сміялася з того, що один персонаж б'є іншого, як він заливається від болю, а інший насміхається з нього.
День пройшов не найкращим чином, Марва часто плакала і заважала роботі. Вечором прийшов чоловік, це означало, що вона може вільно видихнути і знайти пару годин для своїх справ. Попросивши допомоги у нього, вона переодяглася у чорний одяг. Він нічого не питав, а просто виконав просьбу. Спустившись по доріжці для інвалідів вона відчула запах мокрого листя. На її лиці з'явилася ледь помітна посмішка. Вона заплющила очі й гріла лице на сонячних променях. Дівчина перервала момент блаженства і поїхала по сірому асфальті, де-не-де лежало жовтогаряче листя, лише воно і рятувало похмурі вулиці від темної, нудної буденності. Коли вона зупинилася перед цвинтарем, щось усередині неї неприємно закрутилося. Агла повільно проїжджала попри могили, над якими нависли хрести, зберігаючи спокій мертвих.
Вона вдивлялася в лиця які розпрощалися з цим світом. Нарешті вона зупинилася перед чотирма могилами. Біля них вже горіли свічки, на надгробку були фотографії молодих людей. Агла нахилилася біля середньої могили, поставила букет білих лілій і тепло посміхнулася.
- Привіт, Лізо. Не знаю, чи казала тобі це минулого року, але, ти навіть не уявляєш, як я тобі заздрю.
Дівчина залилася сміхом, ніби почула від подруги жарт. Він розлився між сірими надгроб'ями і рознісся по цілому кладовищі.