Вірші
дитяче доросле життя
мій вогонь ніхто не зможе подолати
моя обізнаність - талант
я маю все в житті здолати
наперекір своїм страхам
розбити серце, пірнути в океан
любити, марити, дуріти
любов знайти на все життя
подорожувати по Європі
і просто гратися в життя
цей список може бути довгий
але навіщо час втрачати
на складання пунктів до пуття
я ж можу просто жити
гратись як в дитинстві -
дитяче доросле життя
14
5
296
Кохаю
Я впізнаю тебе серед тисячі лиць,
І тихенько, крізь світ, побіжу,
І нехай вже позаду мільйони столиць,
А я в полі тебе обійму.
Обійму і заплачу від щастя свого,
Мабуть, більшість йому навіть заздрять,
А мені вже давно на них все одно,
І на те, що вони мені скажуть.
Я, мій милий, єдиний, тобою живу,
І в повітрі ловлю твої нотки,
Я для тебе співаю і стрічку нову,
Запишу у своєму блокноті.
Ти малюєш мій сон із мільйону казок,
У якому такі різні барви!
Ти даруєш мені той рожевий бузок,
А із ним, мов мереживо, чари.
Від обійм, поцілунків твоїх я горю,
Мов метелик над вогнищем синім,
Боже мій, якби знав, як тебе я люблю,
Якби знав, як без тебе я гину.
101
16
7464
Хрест - навхрест
Хрест – навхрест
в’яжу пейзаж,
від учора і до завтра.
Кожен жест
моїх вдихань
має кривду,
має правду.
Хрест – навхрест
мої думки
полотно це поглинає.
Еверест
мого життя
чи екватор? Я не знаю.
Хрест – навхрест
чи треба так?
Сподіваюсь, сподіваюсь..
Кожен текст
своєї долі
витримати намагаюсь.
Хрест – навхрест
добро та зло.
Поруч, разом, нерозривні.
Без божеств
та без чортів..
Бо живуть усі на рівні.
Хрест – навхрест
таке життя.
І нічого з цим не зробиш.
Кожен жест
має свій шлях,
злий та добрий, ти як хочеш?
58
9
1912
Реальна я
Я божевільна!
Люблю нестандартність.
І мало хто знає, яка я насправді.
Коли я захочу – я жінка вогонь,
Спалахуюсь швидко,
П’ю алкоголь,
Гуляю до ночі,
Роблю все що хочу!
Знайомлюся з перехожими,
Ділюся морозивом)
Коли мені сумно,
Не можу радіти,
Не посміхаюсь,
В собі зачиняюсь..
Не можу я грати,
І бути як кукла,
Не люблю театри –
А щирість я люблю.
Пишаюсь людьми,
Які вірять у себе:
Живуть заради мрії,
Рішають проблеми.
Не люблю я штучність,
І штучне кохання.
А люблю рішучість,
І жити - бажанням!
68
9
3604
Шукати святе в почуттях
Я пам'ятаю. Вибач, я все пам'ятаю.
Чому цей біль ніяк не зникає?
Час його береже. Мене він, ламає
Й душа в нім палає. Пробач за все.
Чого ж зберігаю? Усе це лякає.
Себе забуваю і душу вбиваю,
Та біль все живе. Серце згорає,
Розум втрачаю, думки покидають.
Ненавиджу це, понад усе.
Тебе забуваю. Звички зникають.
Віри тепер немає. Кохання вбиває.
І допомоги вже не чекаю.
Завжди щось втрачаю.
Хтось уже добиває, не знаючи це.
Можливо, шукала в цім світі святе,
Та я не знала, що воно в мені є.
59
2
4371
12
А море сліз вже висохло давно.
Давно забуті фото й переписки.
Я живу неначе у кіно,
І це кіно трагедія, не більше.
90
4
8338
Я не знаюсь у битвах і батлах
Я не знаюсь у битвах і батлах,
Я не знаюсь у теоремах,
Але ти у мені ще віддавна
Проживаєш життям окремим.
І нікому про це невідомо,
І нікому про те не цікаво,
Крапка мала буть -
Ставила кому
І писала трагічно і жваво.
Адресат –
Це завжди стала постать.
І хоч скільки би я не писала –
Та ніколи не буде вдосталь,
І завжди цього буде мало.
І коли хтось говорить душею –
То це завжди звучить віртуозно.
І коли я говорю про тебе –
Знай, це завжди звучить дуже серйозно.
38
1
1333
Я помилилася в тобі
Я вкотре помилилася сама в собі.
Побачила у тобі більше, ніж було.
Ми – міражі. Старенькі кораблі,
Які вже ледь пливуть по мілині.
Немає сил в потомлених людей.
У них свої гріхи, надії, сподівання.
Ніхто не знає, що таке кохання.
Найгірше те, що я також його впізнала.
До цього дня – ілюзія життя.
Що ж буде завтра? О боги, я вас питаю,
Чи сенс тут є у цім рядку?!
Коли ж я свою мрію віднайду?
Те море не для мене. Застарий.
Мені би річечку і золотаві хвилі.
Я хочу спокою, тепла.
Наразі вірю, що вона одна.
Чекає чуда, як і я..
Якщо не вийде – хай спалять дотла.
Мої думки трухляві і того човна.
41
0
1718
І сиділи, курили
Ми сиділи і викурювали дні пачкáми,
Вбивали їх пустими балачками
Про погоду та інші нісенітниці.
Годувалися казочками
І давали обітниці.
Ми сиділи і випивали.
Чашка за чашкою
З медом, ментолом, м'ятою чи ромашкою.
І куштували пригорілі кекси,
Що їх присипаючи насмішками,
Виробляли рефлекси.
Ми сиділи і малювали в календарі хрестики,
Кілька аркушів перекреслили,
Залишивши лише ту неділю,
Щоб тих хвилин решту
Ми ще так посиділи.
І сиділи, курили, віддавали команди
Аж поки опівніч не пробили куранти.
І ми – дим, що розлетівся кімнатою.
І наші старання увінчалися втратою
Своєї кращої частини
В полоні рутини.
69
17
4154
Мерлін Монро
Вона була подібна до Мерлін Монро.
Хоча, чим вона зірка – ніхто не знає.
Біла сорочка і чорні стрічки.
Послухай, дівча, не вмирай. Живи..
Говори українською та пий своє вино,
Надмірно сухе та надмірно дешеве.
Фліртуй, як вмієш. Прошу єдине:
Зачекай хвилину. Залишся. Не йди.
Викинь свій телефон у вікно.
Змий снодійні пілюлі в туалеті.
В мене є муза, тож прости..
Там де «я», – немає «ти».
Розходимось знову по своїх куточках.
Камера. Мотор. Дубль два.
Це не твоя остання роль.
Підбирай правильно пароль.
39
8
1627
Нічні сесії
Я знову заблукала у твоїх очах.
На терезах – «так» і «ні»:
Зараз – не зараз —
Все, як в житті.
Дозвольте скласти іспит знову.
Я почну свою промову
З останньої літери «я».
Обертом земля
Під моїми ногами
Крутиться.
Ми
В космосі,
Я і ти –
Астронавти
Зі старих гравюр.
Не потрібно багато купюр,
Щоб доторкнутись руками,
Притулитись губами
І полетіти,
Де ще не були.
Байдуже, скільки ви
Поставите в кінці,
Люблю здавати при комісії..
Оргії..
Голі
Та ненаситні
Нічні сесії
З тобою.
47
8
2375
Я сьогодні кидала курити. Тричі.
Я сьогодні кидала курити. Тричі.
Так не легко позбутись звички.
Мабуть, у тебе пише на обличчі
«Не підходь. Небезпечно. Звикнеш.»
Забуваю читати, знаєш, зовсім
Коли справа доходить до серця.
Ти ж любив, наче, моє волосся,
І очі, і губи, долоні.. а стерся.
Може, шукає чергову музу,
Вінчаєш їй лоба словами ніжними,
Розстібаєш мереживну блузку
І тягнеш до себе в ліжко.
А потім стаєш невидимкою
Як тобою думки оповиті.
Долаєш тисячами зупинки,
І на кожну не більше миті.
Я сьогодні кидала курити. Тричі.
І тебе відпускала з миром.
Може, для тебе воно й незвично,
Але я люблю до кінця і щиро!
43
5
1407
Хто ти?
Хто ти? Хто ти, кароокий,
Той, хто викрав її спокій,
Хто на рані, на глибокій,
Сіяв квіти залюбки.
Іще день й вона погасла б..
Ти з’явився саме вчасно,
І розсипав рясно – рясно
В небі хмурому зірки.
Серце крильцями тріпоче.
Знаєш, може, парубоче,
Що для неї твої очі –
То сипучії піски.
31
10
1386
DM
Коли в душі уламки скла,
І поокремо крила й фюзеляж –
Усім до тебе байдуже, мала.
То хоч не псуй сльозами макіяж!
23
3
855
Тільки б спинився, тільки б не пізно..
Він міряє її любов у проміле кількістю змовчаних солоності сліз,
Коли її охоплює злість.
Частотою покусувань губ, тремтіння долонь,
Глибиною її смутку і тривалістю безсонь.
Вона все чекає коли увірвуться кляті дати
І на його мапах зійдуться координати.
Коли він впевнено скаже: «Усе до біса!
Іди до мене, обійми і не бійся..».
Та тільки у нього зовсім немає часу,
Її любов вимірює відстань і масу,
А поки між ними зростає завіса.
Тільки б спинився, тільки б не пізно..
19
4
813
Амур
В моменти коли сон тобі не друг
І завірюха квіти в серці топче,
Не забувай: виною всіх недуг
Є нерозумний, безросудний хлопчик.
Він цілив стрілами в одних,
Інших кидав на вирок долі.
І сіяв сотні бід і лих
У вас на райдужному полі.
А потім раз! І вже нема!
Усе неясно і в тумані.
Й незнаєш: «Вірити словам?»
Бо скільки вже було обманів.
І туга – мантія шипами
Тобі впивається у шкіру.
Тебе складали в орігамі,
А ти їм довіряв і вірив.
Й коли хтось вкотре біля храму
Попросить дати шмат тепла,
Піднімеш мантію – там шрами.
«Пробач, добродію, нема..» Дарма.
Той храм – твоя душа,
А той прохач любові хоче.
У нього зопалу стріляв
Той самий безросудний хлопчик.
Колись би, може, і поміг.
В тобі ж ховалось ціле літо!
Тепер лиш лід, кривавий сніг
І залишки змертвілих квітів.
Хто не подивиться із жалем,
То кожному ти судиш страту.
Колись були відкриті далі –
Тепер безвіконні палати.
І морок крізь віки несеш
В чорнильнім знаці на зап’ясті.
І все тому, що хтось колись
Не дав можливості для щастя.
Що клятий безросудний хлопчик,
Що він Амуром між нас зветься,
Стріляв у тебе так охоче
Й забув поцілить в інше серце.
24
4
1192
Ти помилився. Я не ідеал.
Ти переплутав. То не я була.
Можливо, ніч затьмарила твій розум.
Чи з цигарками перевищив дозу,
Чи, може, просто перепив вина.
Ти помилився. Я не ідеал.
Така як всі, а часом навіть гірша.
Спинись прошу, тобі потрібна інша.
Де я – там найтрагічніший фінал.
Усе не так. Нам доля не судила.
Це не вона в той вечір нас звела.
І в тім, що в те кафе тоді зайшла,
Не доля винна, а звичайна злива.
Спинись. Побач, що я не та.
Серце тобі дурно голосить.
Ти не кохаєш мене зовсім.
То просто ніч була хмільна.
34
9
1518
Без назви.
Читай.
Та не читай казки.
Дивись.
Але не мелодрами.
Життя.
Тут зовсім навпаки.
За мить
Не гоїть твої шрами.
І принц.
О, геть із голови.
Не вартий.
Він вигадка, не більше.
Нема
Ніяких половин.
Разом,
Та кожен дещо інший.
Не мрій.
Немає ідеалів.
Дарма
Нічого не дають.
І люди
Мчать відразу на вокзали,
Як тільки
Рідними стають.
Будуть
І біль, і тисячі «бувай».
Прощань
Не злічиш ти до скону.
Казок
Ти тільки не читай.
В житті
Не діють їх закони.
23
2
884
Присвячується тим, хто складає ЗНО
Мені 16 минало,
Я мала складати ЗНО.
Чи то життя жахливе стало,
Чи то мені не повезло?
І хоч би чудо, диво сталось!
Та ні ж.. Настав вже час реєструватись,
Та плачу гірко у кутку:
Не знаю я, куди податись –
Піду втоплюсь у довіднику.
І як згадаю ту годину,
Коли так весело було,
І ту щасливую дитину,
Яку не ждало ЗНО.
Й мені так любо, любо стало.
О, ті ласкаві, теплі дні,
Яскраво сонечко сіяло,
Шуміла річка вдалині.
Та недовго сонце гріло:
Я майже стала випускницею –
І щастя те моє згоріло,
Все повернулося вверх дном.
Тепер мене лякають всюди,
Що кола пекла ждуть давно.
Нагадують щодня нам люди,
Як всім важливе ЗНО.
«Про ДПА не забувайте,
Сертифікати, атестат,
Пашіть як коні і ридайте –
Вам ще потрібно поступать».
Та я пройду ці всі тортури,
На випускному посміюсь,
І ЗНО здолаю мури,
Й на перший курс прорвусь!
38
12
1601
Сирота
А він один, у цілім світі,
Живе без ласки і тепла,
Без материнської любові,
і без батьківського плеча.
В його очах, горить надія
Побачити нове життя,
Сказати вперше, слово: "Мама,
Відчуй моє серцебиття."
Я завітав у дит будинок,
Де жив маленький сирота,
І він зустрів мене привітно,
Із криком: "Люди..., Люди..,
Так.., УРА!"
Ми довго гралися, сміялись,
Мені він казку розказав,
І вже почав читати вірша,
Й на слові "Мама" - замовчав.
Я був не в силі пояснити,
Що означають ті слова
Й тремтячим голосом, крізь сльози,
Промовив тихо : "Вже пора".
Й тоді настала мить розлуки,
Я повернутись обіцяв,
Й він протягнув до мене руки,
І міцно-міцно обійняв.
В ту мить, усе перевернулось,
А по щоці стекла сльоза.
Я зрозумів, що значить - сам,
Я зрозумів, що значить - сирота.
Якщо тобі бува погано,
й ти нарікаєш на життя,
Згадай, як мучиться в цім світі,
Маленький хлопчик-сирота.
17
4
845
Щось про себе..
Можливо я холодною здаюся,
Можливо і черствою, й без душі.
Коли всі інші плачуть, я сміюся
Хоча, насправді гірко і мені.
Буваю я байдужою до всього…
До сонця, неба і всього свого життя…
Буваю я частенько трішки злою…
Злою на себе за свої справжні почуття.
Мене вважають сильною, твердою…
Вбачають феміністку у мені…
«Дівчинка з характером…з залізною рукою» -
Насправді ще дитина у душі.
Ти думаєш, що ти ніщо для мене…
Що наплювати і на тебе…як й на всіх…
Гадаєш я й не згадую про тебе…
Насправді ж ти є мій солодкий гріх…
Я не показую цього тобі й нікому…
Й сама собі я в цьому ледве зізнаюсь.
Легше віддатися комусь зовсім чужому…
Тобі ж відкритися до смерті я боюсь.
Боюся що ти просто розсмієшся…
Що не повіриш у мої слова…
Що ти підеш і вже не повернешся.
Тож краще першою розвернусь й піду я.
Я знаю, що не раз ще пожалію,
Що повернутись я захочу назавжди.
Та бути щирою з тобою я не вмію,
І за цю слабкість ти мене прости…
10
0
719
Українка
Я - українка!
Пишаюсь й радію,
Що рідною мовою
Я володію,
Шевченковим словом
Умію писати
Слова мелодійні
І вірші складати.
Я - українка!
Живу в Україні,
На вільній, єдиній
Моїй Батьківщині,
Де все мені в радість:
Ліси і садки.
Озера й річки,
І глибокі ставки,
Лани неосяжні,
І гори, й долини,
Цвіт білосніжний
У лузі калини.
В душі моїй солодко
Грає сопілка,
Бо я з України,
Бо я - українка!
15
6
712
