PRO
ᴅɪᴀɴᴀ ᴍᴀʏ
@dianamay
Journalist
Вірші
дитяче доросле життя
мій вогонь ніхто не зможе подолати моя обізнаність - талант я маю все в житті здолати наперекір своїм страхам розбити серце, пірнути в океан любити, марити, дуріти любов знайти на все життя подорожувати по Європі і просто гратися в життя цей список може бути довгий але навіщо час втрачати на складання пунктів до пуття я ж можу просто жити гратись як в дитинстві - дитяче доросле життя
14
5
266
Кохаю
Я впізнаю тебе серед тисячі лиць, І тихенько, крізь світ, побіжу, І нехай вже позаду мільйони столиць, А я в полі тебе обійму. Обійму і заплачу від щастя свого, Мабуть, більшість йому навіть заздрять, А мені вже давно на них все одно, І на те, що вони мені скажуть. Я, мій милий, єдиний, тобою живу, І в повітрі ловлю твої нотки, Я для тебе співаю і стрічку нову, Запишу у своєму блокноті. Ти малюєш мій сон із мільйону казок, У якому такі різні барви! Ти даруєш мені той рожевий бузок, А із ним, мов мереживо, чари. Від обійм, поцілунків твоїх я горю, Мов метелик над вогнищем синім, Боже мій, якби знав, як тебе я люблю, Якби знав, як без тебе я гину.
100
15
7379
Хрест - навхрест
Хрест – навхрест в’яжу пейзаж, від учора і до завтра. Кожен жест моїх вдихань має кривду, має правду. Хрест – навхрест мої думки полотно це поглинає. Еверест мого життя чи екватор? Я не знаю. Хрест – навхрест чи треба так? Сподіваюсь, сподіваюсь.. Кожен текст своєї долі витримати намагаюсь. Хрест – навхрест добро та зло. Поруч, разом, нерозривні. Без божеств та без чортів.. Бо живуть усі на рівні. Хрест – навхрест таке життя. І нічого з цим не зробиш. Кожен жест має свій шлях, злий та добрий, ти як хочеш?
58
9
1873
Реальна я
Я божевільна! Люблю нестандартність. І мало хто знає, яка я насправді. Коли я захочу – я жінка вогонь, Спалахуюсь швидко, П’ю алкоголь, Гуляю до ночі, Роблю все що хочу! Знайомлюся з перехожими, Ділюся морозивом) Коли мені сумно, Не можу радіти, Не посміхаюсь, В собі зачиняюсь.. Не можу я грати, І бути як кукла, Не люблю театри – А щирість я люблю. Пишаюсь людьми, Які вірять у себе: Живуть заради мрії, Рішають проблеми. Не люблю я штучність, І штучне кохання. А люблю рішучість, І жити - бажанням!
68
9
3568
Шукати святе в почуттях
Я пам'ятаю. Вибач, я все пам'ятаю. Чому цей біль ніяк не зникає? Час його береже. Мене він, ламає Й душа в нім палає. Пробач за все. Чого ж зберігаю? Усе це лякає. Себе забуваю і душу вбиваю, Та біль все живе. Серце згорає, Розум втрачаю, думки покидають. Ненавиджу це, понад усе. Тебе забуваю. Звички зникають. Віри тепер немає. Кохання вбиває. І допомоги вже не чекаю. Завжди щось втрачаю. Хтось уже добиває, не знаючи це. Можливо, шукала в цім світі святе, Та я не знала, що воно в мені є.
59
2
4327
12
А море сліз вже висохло давно. Давно забуті фото й переписки. Я живу неначе у кіно, І це кіно трагедія, не більше.
89
4
8259
Я не знаюсь у битвах і батлах
Я не знаюсь у битвах і батлах, Я не знаюсь у теоремах, Але ти у мені ще віддавна Проживаєш життям окремим. І нікому про це невідомо, І нікому про те не цікаво, Крапка мала буть - Ставила кому І писала трагічно і жваво. Адресат – Це завжди стала постать. І хоч скільки би я не писала – Та ніколи не буде вдосталь, І завжди цього буде мало. І коли хтось говорить душею – То це завжди звучить віртуозно. І коли я говорю про тебе – Знай, це завжди звучить дуже серйозно.
38
1
1307
Я помилилася в тобі
Я вкотре помилилася сама в собі. Побачила у тобі більше, ніж було. Ми – міражі. Старенькі кораблі, Які вже ледь пливуть по мілині. Немає сил в потомлених людей. У них свої гріхи, надії, сподівання. Ніхто не знає, що таке кохання. Найгірше те, що я також його впізнала. До цього дня – ілюзія життя. Що ж буде завтра? О боги, я вас питаю, Чи сенс тут є у цім рядку?! Коли ж я свою мрію віднайду? Те море не для мене. Застарий. Мені би річечку і золотаві хвилі. Я хочу спокою, тепла. Наразі вірю, що вона одна. Чекає чуда, як і я.. Якщо не вийде – хай спалять дотла. Мої думки трухляві і того човна.
41
0
1688
І сиділи, курили
Ми сиділи і викурювали дні пачкáми, Вбивали їх пустими балачками Про погоду та інші нісенітниці. Годувалися казочками І давали обітниці. Ми сиділи і випивали. Чашка за чашкою З медом, ментолом, м'ятою чи ромашкою. І куштували пригорілі кекси, Що їх присипаючи насмішками, Виробляли рефлекси. Ми сиділи і малювали в календарі хрестики, Кілька аркушів перекреслили, Залишивши лише ту неділю, Щоб тих хвилин решту Ми ще так посиділи. І сиділи, курили, віддавали команди Аж поки опівніч не пробили куранти. І ми – дим, що розлетівся кімнатою. І наші старання увінчалися втратою Своєї кращої частини В полоні рутини.
69
18
4120
Мерлін Монро
Вона була подібна до Мерлін Монро. Хоча, чим вона зірка – ніхто не знає. Біла сорочка і чорні стрічки. Послухай, дівча, не вмирай. Живи.. Говори українською та пий своє вино, Надмірно сухе та надмірно дешеве. Фліртуй, як вмієш. Прошу єдине: Зачекай хвилину. Залишся. Не йди. Викинь свій телефон у вікно. Змий снодійні пілюлі в туалеті. В мене є муза, тож прости.. Там де «я», – немає «ти». Розходимось знову по своїх куточках. Камера. Мотор. Дубль два. Це не твоя остання роль. Підбирай правильно пароль.
39
8
1599
Нічні сесії
Я знову заблукала у твоїх очах. На терезах – «так» і «ні»: Зараз – не зараз — Все, як в житті. Дозвольте скласти іспит знову. Я почну свою промову З останньої літери «я». Обертом земля Під моїми ногами Крутиться. Ми В космосі, Я і ти – Астронавти Зі старих гравюр. Не потрібно багато купюр, Щоб доторкнутись руками, Притулитись губами І полетіти, Де ще не були. Байдуже, скільки ви Поставите в кінці, Люблю здавати при комісії.. Оргії.. Голі Та ненаситні Нічні сесії З тобою.
47
8
2346
Я сьогодні кидала курити. Тричі.
Я сьогодні кидала курити. Тричі. Так не легко позбутись звички. Мабуть, у тебе пише на обличчі «Не підходь. Небезпечно. Звикнеш.» Забуваю читати, знаєш, зовсім Коли справа доходить до серця. Ти ж любив, наче, моє волосся, І очі, і губи, долоні.. а стерся. Може, шукає чергову музу, Вінчаєш їй лоба словами ніжними, Розстібаєш мереживну блузку І тягнеш до себе в ліжко. А потім стаєш невидимкою Як тобою думки оповиті. Долаєш тисячами зупинки, І на кожну не більше миті. Я сьогодні кидала курити. Тричі. І тебе відпускала з миром. Може, для тебе воно й незвично, Але я люблю до кінця і щиро!
43
5
1384
Що таке кохання?
Що таке кохання? Погляди.. зізнання.. Ніжні поцілунки, посмішка, політ.. Мрії про майбутнє.. знаки запитання.. І палких два серця об’єднались вмить. Дотик рук та пристрасть наповнює тіло, Хочеш щось сказати та немає слів. «Я тебе кохаю!» – шепочу несміло, Щось хотів додати, але не зумів.. Може що не можу я без тебе жити, Чи боюся втратить тебе назавжди. Все життя я мріяв із тобою зустрітись, І очам не вірю, що зумів знайти. Палко обіймаю і цілую ніжно, Відчуваєш як забилися серця? Лиш для тебе вічно, писатиму вірші, Усміхнись! Усмішка твоя до лиця! Доля нам дарує ці безцінні миті, Та від нас залежить чи це назавжди. Й пролітають хмарки в небесній блакиті, Подарую казку, тільки підійди.
34
5
1549
Хто ти?
Хто ти? Хто ти, кароокий, Той, хто викрав її спокій, Хто на рані, на глибокій, Сіяв квіти залюбки. Іще день й вона погасла б.. Ти з’явився саме вчасно, І розсипав рясно – рясно В небі хмурому зірки. Серце крильцями тріпоче. Знаєш, може, парубоче, Що для неї твої очі – То сипучії піски.
31
10
1361
DM
Коли в душі уламки скла, І поокремо крила й фюзеляж – Усім до тебе байдуже, мала. То хоч не псуй сльозами макіяж!
23
3
835
Моя мрія
Я волію не чути молитв знедолених, Не боятись за прийдешнє майбутнє. І щоб рани загоєні і знеболені, Щоб рак, і СНІД і подібне – відсутні. Щоб закінчились бісові війни. Щоб жодного натяку на чийсь біль. Щоб довкола розкриті обійми, Щирі усмішки, хліб та сіль. Я так хочу все любо і тихо, І не знати новин карколомних. Щоб ніколи ніхто не знав лиха, Щоб не було калік і безхатьків. Я бажаю не жити зі страхом, Й з дня на день рахувати біди. Я волію злітати птахом Над полями, де щастя – це квіти. Я все мрію: колись розколотий Світ зазнає реінкарнації. Там добро – дорожче золота, А не просто пуста декорація.
20
7
935
Тільки б спинився, тільки б не пізно..
Він міряє її любов у проміле кількістю змовчаних солоності сліз, Коли її охоплює злість. Частотою покусувань губ, тремтіння долонь, Глибиною її смутку і тривалістю безсонь. Вона все чекає коли увірвуться кляті дати І на його мапах зійдуться координати. Коли він впевнено скаже: «Усе до біса! Іди до мене, обійми і не бійся..». Та тільки у нього зовсім немає часу, Її любов вимірює відстань і масу, А поки між ними зростає завіса. Тільки б спинився, тільки б не пізно..
19
4
786
DM
Зі шпальт зривалися курсиви І обгортали як шарфом. Бродили п’яні лейтмотиви, Глибоко пройняті гріхом. Легкі повітряні цілунки Зривались з уст чарівних дам, Які ковтнувши краплю трунку, Давали волю їх серцям. Там між дерев носилась пісня І цвіт спадав комусь на кучері. Й летіли двоє містом пізно, Тендітним почуттям приручені. Напившись крові виноградної, Ловили поглядом зірки, Вустами упивались жадними, Й згорали наче сірники.
36
4
3379
Амур
В моменти коли сон тобі не друг І завірюха квіти в серці топче, Не забувай: виною всіх недуг Є нерозумний, безросудний хлопчик. Він цілив стрілами в одних, Інших кидав на вирок долі. І сіяв сотні бід і лих У вас на райдужному полі. А потім раз! І вже нема! Усе неясно і в тумані. Й незнаєш: «Вірити словам?» Бо скільки вже було обманів. І туга – мантія шипами Тобі впивається у шкіру. Тебе складали в орігамі, А ти їм довіряв і вірив. Й коли хтось вкотре біля храму Попросить дати шмат тепла, Піднімеш мантію – там шрами. «Пробач, добродію, нема..» Дарма. Той храм – твоя душа, А той прохач любові хоче. У нього зопалу стріляв Той самий безросудний хлопчик. Колись би, може, і поміг. В тобі ж ховалось ціле літо! Тепер лиш лід, кривавий сніг І залишки змертвілих квітів. Хто не подивиться із жалем, То кожному ти судиш страту. Колись були відкриті далі – Тепер безвіконні палати. І морок крізь віки несеш В чорнильнім знаці на зап’ясті. І все тому, що хтось колись Не дав можливості для щастя. Що клятий безросудний хлопчик, Що він Амуром між нас зветься, Стріляв у тебе так охоче Й забув поцілить в інше серце.
24
4
1165
Ти помилився. Я не ідеал.
Ти переплутав. То не я була. Можливо, ніч затьмарила твій розум. Чи з цигарками перевищив дозу, Чи, може, просто перепив вина. Ти помилився. Я не ідеал. Така як всі, а часом навіть гірша. Спинись прошу, тобі потрібна інша. Де я – там найтрагічніший фінал. Усе не так. Нам доля не судила. Це не вона в той вечір нас звела. І в тім, що в те кафе тоді зайшла, Не доля винна, а звичайна злива. Спинись. Побач, що я не та. Серце тобі дурно голосить. Ти не кохаєш мене зовсім. То просто ніч була хмільна.
34
9
1492
Без назви.
Читай. Та не читай казки. Дивись. Але не мелодрами. Життя. Тут зовсім навпаки. За мить Не гоїть твої шрами. І принц. О, геть із голови. Не вартий. Він вигадка, не більше. Нема Ніяких половин. Разом, Та кожен дещо інший. Не мрій. Немає ідеалів. Дарма Нічого не дають. І люди Мчать відразу на вокзали, Як тільки Рідними стають. Будуть І біль, і тисячі «бувай». Прощань Не злічиш ти до скону. Казок Ти тільки не читай. В житті Не діють їх закони.
23
2
860
Присвячується тим, хто складає ЗНО
Мені 16 минало, Я мала складати ЗНО. Чи то життя жахливе стало, Чи то мені не повезло? І хоч би чудо, диво сталось! Та ні ж.. Настав вже час реєструватись, Та плачу гірко у кутку: Не знаю я, куди податись – Піду втоплюсь у довіднику. І як згадаю ту годину, Коли так весело було, І ту щасливую дитину, Яку не ждало ЗНО. Й мені так любо, любо стало. О, ті ласкаві, теплі дні, Яскраво сонечко сіяло, Шуміла річка вдалині. Та недовго сонце гріло: Я майже стала випускницею – І щастя те моє згоріло, Все повернулося вверх дном. Тепер мене лякають всюди, Що кола пекла ждуть давно. Нагадують щодня нам люди, Як всім важливе ЗНО. «Про ДПА не забувайте, Сертифікати, атестат, Пашіть як коні і ридайте – Вам ще потрібно поступать». Та я пройду ці всі тортури, На випускному посміюсь, І ЗНО здолаю мури, Й на перший курс прорвусь!
38
12
1571
Про його життя
Десь на світі білому під небом Жив собі звичайний чоловік... Мав свої проблеми і потреби, Нескінченних дум рясний потік... Мав маленьку хатку і роботу, Жінку, двійко діток-розбишак, Звичнії невдачі і турботи, Втому у недоспаних очах... Завжди він вважав, що нещасливий... Заздрісно дивився навкруги... Все його життя- суцільна злива... Всі навколо люди-вороги... Що у нього є? Старенька хата? Жінка, вже давно не молода? Діти, що не стомляться кричати, Що не нова витівка-біда... П'ять разів на тиждень на роботу... Заробітня плата – копійки... А в його начальника банкноти Лізуть із кишень, мов хробаки... Все несправедливо в цьому світі! Чом одні у розкошах живуть, Поки він у зношенім лахмітті Думає,як зиму перебуть? Жінка йому лагідно казала: «Щастя не у цьому, зрозумій...» Цим його ще більше дратувала... Він ставав розлючений, мов змій! Він жадав багатства і визнання, Снились йому ріки золоті... Жінка все казала про кохання, Про якісь чесноти у житті... Заздрість у душі його зростала, Ненависть до статних чолов'яг... Серце його тихо під'їдало Прагнення до всіх можливих благ... Бог усе на світі цьому знає, Відає думки,що в голові... Все,про що мовчим та що ховаєм, Що тече по жилах у крові... Випав раптом спадок чоловіку, Сумма чималенька, мов з небес... Вмерла якась родичка од віку... Дійсно, справжнє диво із чудес! Ось тепер нарешті прийде щастя! Звільнення з роботи написав, Золоті браслети на зап'ястя, Одягу, парфум накупував... Виїхали з хати у квартиру, Жінку в справжнє хутро одягнув.... Накупив взуття собі зі шкіри, Дітям телефони не забув... Позабув про друзів-то біднота! Про батьківську хату-то сарай... Лізуть із кишень його банкноти, Сотні хробаків огидних зграй... Вже йому не бридко споглядати На пузатих статних чолов'яг... Зміг тепер на рівні з ними стати, Мають спільну тягу до розваг... Діти більше криком не доймають, В гаджетах тихесенько сидять... Більше не сміються і не грають, Вже не поспішають обійнять... Жінка в тому хутрі вся змарніла, Ніби постарішала в очах... В золоті до срібла посивіла... Мов у клітці в'язень – вільний птах... Сниться чоловіку вбога хатка, Діток двійко грається в саду... Жінка шиє в штані нову латку, Серденько купається в меду... Золото не здавлює зап'ястя, Дихається вільно без тисків... А у серці жінки слово «щастя» Найтепліше всіх можливих слів! І страшні товсті людські гримаси Більше не підлещують брехню... Зникли раптом посмішки з пластмаси, Що бояться правди, мов вогню... А натомість друзі непідробні... Вдягнуті в людей,а не богів... Очі в них усміхнені,не злобні... Руки не у слизі хробаків... А далеко, ген за виднокраєм Чути,як тріщать пани по швам... Пуза надриваються з відчаю, Лізуть у труну по гловам... А йому спокійно і відрадно, Чуть молитву матері ясну... Все ще зовсім чисто і не складно, Раптом він прокинувся від сну! Все йому наснилося і спадок... Вскочив він на ноги в одну мить, Вибіг на подвір'я враз до саду... -Боже, ще не пізно все змінить! Жінка ледь не всивіла із дива... Взяв її на руки й закружляв: Викрикнув: «Кохана,я щасливий! В сто разів сильніше ніж бажав!» Вибігло з будинку двоє діток, Довго обіймалися вони... В розкошах що з серця, не від світу... В тих, що повертають людям сни...
17
6
760
Дитинство
(Вирішила перший раз кинути вірш про дитинство, адже всі ми були дітьми і більшість з нас досі в душі діти..) Як швидко час промайнув, А ще недавно ми були дітьми. То він напевно трохи призабув, Подовше залишатись ними хочем ми. Не хочемо в доросле ще життя, Не треба нам проблем цих не ласкавих, Бо справді, це важке буття, Серед людей таких лукавих. Можливо це цікаво, навіть дуже. Але дитиною побути в цьому світі, Мабуть найкраще відчуття, повір, мій друже, Це як холодна кола при спекотном літі. Але дитина розуміє все, Чи добре чи погане є воно, Брехня тебе тут, друже, не спасе, Бо в твоїм кораблі діряве дно.
19
1
909
Сирота
А він один, у цілім світі,  Живе без ласки і тепла, Без материнської любові, і без батьківського плеча. В його очах, горить надія Побачити нове життя, Сказати вперше, слово: "Мама,  Відчуй моє серцебиття." Я завітав у дит будинок,  Де жив маленький сирота, І він зустрів мене привітно, Із криком: "Люди..., Люди.., Так.., УРА!" Ми довго гралися, сміялись, Мені він казку розказав, І вже почав читати вірша, Й на слові "Мама" - замовчав. Я був не в силі пояснити,  Що означають ті слова Й тремтячим голосом, крізь сльози, Промовив тихо : "Вже пора". Й тоді настала мить розлуки, Я повернутись обіцяв, Й він протягнув до мене руки, І міцно-міцно обійняв. В ту мить, усе перевернулось, А по щоці стекла сльоза. Я зрозумів, що значить - сам, Я зрозумів, що значить - сирота. Якщо тобі бува погано, й ти нарікаєш на життя, Згадай, як мучиться в цім світі, Маленький хлопчик-сирота.
17
4
822
Щось про себе..
Можливо я холодною здаюся, Можливо і черствою, й без душі. Коли всі інші плачуть, я сміюся Хоча, насправді гірко і мені. Буваю я байдужою до всього… До сонця, неба і всього свого життя… Буваю я частенько трішки злою… Злою на себе за свої справжні почуття. Мене вважають сильною, твердою… Вбачають феміністку у мені… «Дівчинка з характером…з залізною рукою» - Насправді ще дитина у душі. Ти думаєш, що ти ніщо для мене… Що наплювати і на тебе…як й на всіх… Гадаєш я й не згадую про тебе… Насправді ж ти є мій солодкий гріх… Я не показую цього тобі й нікому… Й сама собі я в цьому ледве зізнаюсь. Легше віддатися комусь зовсім чужому… Тобі ж відкритися до смерті я боюсь. Боюся що ти просто розсмієшся… Що не повіриш у мої слова… Що ти підеш і вже не повернешся. Тож краще першою розвернусь й піду я. Я знаю, що не раз ще пожалію, Що повернутись я захочу назавжди. Та бути щирою з тобою я не вмію, І за цю слабкість ти мене прости…
10
0
694
Українка
Я - українка!  Пишаюсь й радію,  Що рідною мовою  Я володію, Шевченковим словом  Умію писати  Слова мелодійні  І вірші складати. Я - українка!  Живу в Україні,  На вільній, єдиній  Моїй Батьківщині, Де все мені в радість:  Ліси і садки.  Озера й річки, І глибокі ставки, Лани неосяжні,  І гори, й долини,  Цвіт білосніжний  У лузі калини.  В душі моїй солодко  Грає сопілка,  Бо я з України,  Бо я - українка!
15
6
687