За кермом свого «Богдану» (Лади-2111) пан секретар ніколи не думав про звичайну рутину, яка чекає на його втручання у міській раді. Він просто, сліпо, завченим маршрутом прямував до Білого дому — так сатирично називали череванці будівлю на центральній площі міста, де засідала рада. Жив канцелярист на вулиці Вознесінській; чому саме «і»? А ніхто не знає. Святослава це веселило, що назву точно зміг би виговорити колишній прем’єр Азаров.

Взагалі, декомунізація в Черевані почалася занадто пізно. Пам’ятник Леніну демонтували лише наприкінці минулого року, а той п’єдестал, із якого Владімір Ілліч тягнув руку до напрямку кращого майбутнього у комунізмі ще досі стовбичив посеред нещодавно перейменованої площі Миру (раніше — площа Ілліча). Заклятим антикомуністам продовжувало й далі колоти очі бронзові букви «В.И. ЛЕ ИН» на постаменті, Літеру Н, до речі, однієї літньої ночі украв колишній завідувач дитячого садочку «Струмочок» — Василь Тягло.

Наступного дня після крадіжки, його знайшли п’яним у новому фонтані, котрий нарешті за 15 років спорудили. В руках Василя красувалася пляшка з написом «Козацька рада». Мабуть, ніхто і не здогадався, що людина з такою репутацією вкраде бронзову залізяку із пам’ятника, але камера на відділку поліції зафіксувала цю подію. Зі слів пана Тягла, він поїхав до сусідніх Верб’яних Пучків, аби здати історичний фрагмент як кольоровий метал.

Місяць по тому, Василя Петровича поховали, адже той повісився від горя. Після його звільнення із дитсадка (це зробили для того, аби завідувачем став колишній голова громади Петров) вихователь поринув у мандри алкогольними землями. Дружина була не задоволена витівками Тягла, тож пішла із родини, забравши дітей. Бідний чоловік не мав спокою по їхній сварці із Світланою, тож і наклав на себе руки. А обрав чудесне місце для цього: тіло із петлі знімали на центральній площі, неподалік від постаменту з написом «В.И. ЛЕ ИН», а саме з арки, котру встановила міська рада перед фонтаном у день звільнення Василя Петровича із дитсадка.

Після похорону свого однокласника, Святослав звичайно розумів, що не назначили б Петрова на місце Василя, то Тягло був би живим, його дружина не стала вдовою, а його діти — сиротами. Але Свят себе заспокоював, що вини у трагічній кончині старого друга немає. Він лише друкував і відносив наказ про звільнення тодішнього завідувача ясел на підпис міському голові Бондарю. Та і досі той папірець у голові Святослава є смертним вироком для товариша, тож він переконував себе, що ніколи не підписався б під тим наказом, мабуть…