Мачо
Емілія Дзвінко
Зірку Мачо в чорний колір покрасили І в котика перетворили. Для Алли він був призначений І Божою печаткою був позначений. Пушистий Мачо гарним голоском співає І душу хазяйки окриляє, З ним вона від турбот відпочиває І бачить вона що кращого за Мачо не знає. Рано-вранці Мачо ласкаво бринить, Збудить всіх- і замовчить. Іноді він жалить Та покарання не забариться вмить. Дзвінко Мачо в кухню залітає І мамці по хазяйству допомагає. Як пригладиш- муркає, ніби співає, Ніколи цей спів не утомляє. Від хазяйської дочки Мачо тікає, Це він у такі ігри з нею грає. Радо вона його приймає І за штурвал встановляє. А він радий що тепер капітан, Все зробить- немає питань. Від щастя його душа на крилах літає І він радий що вся сім*я про нього дбає. Пройдуть роки- він буде з ними жити, Кращої сім*ї годі й просити.
2024-11-09 21:35:26
2
0
Інші вірші поета
Бога приймаю Неповторність весни Сильна духом Ділішки темних сил
Інші поети
VolodymyrDmytrenko
@VolodymyrDmytrenko
Схожі вірші
Всі
Unbreakable heart
B I
Behind your back people are talking Using words that cut you down to size You want to fight back It's building inside you Holding you up Taking you hostage It's worth fighting for They'll try to take your pride Try to take your soul They'll try to take all the control They'll look you in the eyes Fill you full of lies Believe me they're gonna try So when you're feeling crazy And things fall apart Listen to your head Remember who you are You're the one You're the unbreakable heart
49
1
14132
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
5
11203