Мачо

Емілія Дзвінко

Зірку Мачо в чорний колір покрасили І в котика перетворили. Для Алли він був призначений І Божою печаткою був позначений. Пушистий Мачо гарним голоском співає І душу хазяйки окриляє, З ним вона від турбот відпочиває І бачить вона що кращого за Мачо не знає. Рано-вранці Мачо ласкаво бринить, Збудить всіх- і замовчить. Іноді він жалить Та покарання не забариться вмить. Дзвінко Мачо в кухню залітає І мамці по хазяйству допомагає. Як пригладиш- муркає, ніби співає, Ніколи цей спів не утомляє. Від хазяйської дочки Мачо тікає, Це він у такі ігри з нею грає. Радо вона його приймає І за штурвал встановляє. А він радий що тепер капітан, Все зробить- немає питань. Від щастя його душа на крилах літає І він радий що вся сім*я про нього дбає. Пройдуть роки- він буде з ними жити, Кращої сім*ї годі й просити.

2024-11-09 21:35:26

Інші вірші поета

Ангели Довгождане літо В пеклі і в раю Ода смиренності

Інші поети

Осіння Панна

@dreamangel

Hiba Boo

@boohiba

Mari Bloodycake

@mari_bloodycake

Схожі вірші

Всі

Пиріг із медом (UA)

Ай

Крокуй до раю, крокуй до мене. Гаряча кава, пиріг із медом. Або якщо забажаєш — ромашковий чай. Приходь до мене. Будь ласка. Приїжджай. Крокуй до двері, а я у чашку відріжу лимона ломтик. На столі — пиріг із медом, а мені найсолодший твій дотик.

4083

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

12826