Вірші
Всі
Мотя
Іде зима- двері в хатоньку скріплять
І треба дрова для підігріву пилять.
А ось і кіт наш хвалько назустріч іде
І ще за ним плентається індик- опудало те
Та цим індиком лиш весело лякати,
Не те що нечисть ним відганяти.
Кіт поважний пан- ходить курок сусіда ганяє,
А зранку замість півня будить усіх-не будить а лає.
Іноді так правдиво вдає з себе мертвого, щоб всі його жаліли
І свіжим м’ясцем впридачку накормили.
Цей кіт знає коли дурака зваляти,
Коли іноді захочеться не та де треба насцяти
Та іноді мудрого вдає, дивлячись в очі
Такого кота ще треба пошукати, такого ще не знали як Моті.
Бувало якось сусідське дівчисько захистив,
Як собака ричав на індика який на неї напав,
Ту милу дівчинку за спиною гордо прихистив
А індик собі думає:» Ну все ,я пропав».
Жаль бурчить на всіх- неначе старий
Хоча він далеко ще не такий.
У нього сила й осанка кота молодого,
Де ще є такий як Моті- не знайдеться такого.
В хазяйстві добрий помічник
Не від якої роботи ще не втік.
Допомогу надасть, якщо зможе
В селі нема того в кого він не переможе
Незамінним є практично у всіх речах,
Один недолік –те що сцить по столах,
А так Мотя милий котяра,
Для хазяйки своєї кращий ніж ціла отара.
2
0
25
Митець
Мета митця себе розкрити
Іти вперед- себе не загубити.
Людина живе в недосконалості
В бридкій для Бога шалості
І моральне вже їй не цікаве
Та хіба справжній митець стане робити лукаве?
Почуття лиш для актора- не для митця,
Справжній митець приховує свої почуття.
Все пробачає, робить добру річ,
Якщо треба- примчить на поміч і в ніч.
Виборювати добро- така його доля,
Пам* ятайте митця як героя!
3
0
25
Метелик
У вир пригод метелик поринає
І не вгаває від емоцій що його переповняє,
Легкий в усьому але не легковажний
В боях такий він відважний!
Такий тендітний- його легко обманути,
Але прекрасний внутрішній світ- його не забути!
Уміє він дружити і любити, легко всім довіряє,
Нерідко за це удар він приймає.
З радістю усім допомагає,
З упевненістю курс свій тримає
І не боїться опалити крила,
Бо ніхто не зруйнує його маленького дива,
Що серце теплом зігріває й живе
І буде вічно жити- не промайне!
А чудо те зоветься вірою,
Яку не зміряти ніякою мірою
А лиш до серця прикладаючи- оживає
І метелика на цьому світі тримає.
2
0
16
