Вірші
Андрій
Пристрасть палає,
Розум спопеляє,
Життя відбирає,
Мову віднімає.
Без тебе раю не маю,
Ох, як палко кохаю,
Що й на світі все забуваю,
Як в твоїх обіймах буваю.
Кохання твоє,
Все що в мене є.
Щохвилини казатиму,
Що кращого ніж ти я не знатиму.
Андрюшечка,
Моя душечка.
Очі твої щасливі,
Такі мрійливі.
Голос твій манить,
П*янко дурманить.
Руки обнімають
Серце проймають.
Губи палкі, ніжні
Мов троянди підсніжні.
Ох, Андрій,
Жіночих сердець ти крадій.
Твої ласки проймають
І душу тримають,
Не відпускають.
В полоні ласки,
Дивної казки.
Згораю, палаю,
В ласці потопаю.
Чари твої неземні,
Очі твої чарівні,
Богом даний мені.
2
0
7
Ангели
Є десь далеко у горах,
В широких і величних небесах-
Країна де Ангели живуть,
Які в наш світ добро несуть.
Країна та незвична чарівна,
У світі цілому вона одна,
Країна потайна,
Де не ступала людська нога.
Вночі і в день там сонце сяє
І Бог їх повелитель до них промовляє,
Біди людські Він рішає
І Ангелів Своїх на поміч до нас посилає.
Чи хотів би ти опинитися в тому місці,
Чи чекав би ти від них вісті?
Якби не Ангели-добра б у світі не було
І все хороше промайнуло й загуло.
Ангели створені, щоб людям життя рятувати
І на правильний шлях наставляти,
Щоб з правильного шляху ми не зійшли,
Щоб в раю з Богом бути ми змогли.
2
0
10
Адам
Адам в старості булькоче
І щось собі під ніс хихоче.
Від Валахія він біжить
Від страшного Бабая мчить
Он від того Голіафа ,що і так від страху дрижить.
І що сили він киває п*ятами
Із рваними латами.
Петрович на нього шипить
З усією силою, злістю кричить
І каже «мов так тобі й треба»
Така уже його дилема.
Регоче Адам, що вся слава йому дісталась
Тільки от доля зламалась.
Тепер регоче беззубий, кривий-
Поганий хлопчисько такий.
Робити нічого не вміє,
А кулаками махати –це він уміє.
Личко твоє змарніло
І все тіло від ознобу оніміло.
Навіщо ж довів себе,
Не подивився ти на той знак,
Що врятувати тебе міг
І виходить що нізащо ти поліг.
Адам в кущах густих причаївся
І що з того –хіба ти змінився!
Так і мариш війною,
Що ніхто не хоче бути поряд з тобою.
Ночами сумними ти пиячив
Через те, що ні для кого ти нічого не значив.
В битвах великих ти полягав
Та правди так і не пізнав.
У війнах тебе підрізали
Та від болю і крику тебе не звільняли.
Відьми тебе спалити хотіли-
Все одно не звільнили.
Туга самотності тебе крила
І ніяка сила б тебе не звільнила,
Якби не віра що Бог про тебе піклується
Твоїми вчинками милується.
Знай, що Бог поруч з тобою
Він тут-Він за тобою!
2
0
9
Таке життя
І на цьому слові обірвалася соната,
Десь далеко розірвалася граната,
Війна в душі-війна навкруги,
Настали дні невимовної туги.
Втративши починаєш цінувати те єдине
І знання істини дається через біль,
Правило одне в світі є незмінне,
Любов рятує від бід і смерті окутавши як хміль.
Відкриваються нові двері коли закриваються старі,
Батьки завжди наші праві,
Виводять на світло з пітьми, пробачають все приймають нас які ми є,
Будуть поруч коли останній час проб’є,
Нема нічого солодшого материнської ласки і доброти.
Головне пізнати себе і не втратити душі,
Не загубити добро що горить у добрі.
Світ жорстокий але прихисток знайти все ж можна,
Шукати прекрасне й невинне: стати як мати набожна
І високо до небес від насолоди взлітати,
Бути собою не дозволити нікому себе зламати,
Минуле відпустити не тримати: недругам не мстити
Й в усьому знаходити позитив,
Здійснити свій неймовірний прорив.
2
0
29
Любов- це сонячне творіння
Кохання крилате літає,
Симфонію двох сердець грає
І різнобарвними кольорами переливає.
Бо любов- це сонячна надія,
Сама трепетна мрія.
Коли в серце приходить любов
І стукає в сердечко знов, воно прощається з журбою
І всякою світською молвою.
Як метелик- трепетне, але сильне
Серед хмар, літаючи- вільне.
Навіть серед мук догори злітає
І крил своїх додолу не опускає,
Виборює своє щастя і літає,
Всі перепони в житті подолає
І так ніжно кохає.
І зійде вона з небес як хвилина щастя
І серце буде боротись- не здасться
І розквітне в душі роя квітчаста.
Любов- це сонячне творіння
І солодке, мов мед томління.
Як шум води прийде в життя швидко
Несподівано, красиво і шибко
І нашле спокій ясний і глибокий
І не будеш ти уже одинокий!
2
0
24
Троянда
Троянда цвіту вишневого,
цвіте коло хати,
її красоти Всевишнього,
манять сади.
Вона ніби перлина,
сильна прекрасна.
В саду коло хати,
цвіте, мов дитина,
могутня мов людина,
вміє за себе постояти,
нікому не дасть себе ображати.
Її врода манить любе людське око,
такі ростуть тільки в Марокко.
Пишна квітка кохання,
горда квітка розчарування.
Вкриє землю мов мати,
ох її пишні шати.
Зірка її то кохання,
без печалі й вагання.
Мов крила має,
вона так гарно літає.
Ніби на арфі душа її грає,
аж серце завмирає.
Троянда!
Цвіт її то кохання.
В саду зростала,
від кохання пишною стала.
Людське кохання пострічала,
від цього й розквітала.
Люди нею милувались,
та й дивувались,
собі повчались,
та й закохались.
Троянда така особлива,
така мила.
Життя вона так веде,
кохання людям несе!
2
0
24
