Вірші
Мотя
Іде зима- двері в хатоньку скріплять
І треба дрова для підігріву пилять.
А ось і кіт наш хвалько назустріч іде
І ще за ним плентається індик- опудало те
Та цим індиком лиш весело лякати,
Не те що нечисть ним відганяти.
Кіт поважний пан- ходить курок сусіда ганяє,
А зранку замість півня будить усіх-не будить а лає.
Іноді так правдиво вдає з себе мертвого, щоб всі його жаліли
І свіжим м’ясцем впридачку накормили.
Цей кіт знає коли дурака зваляти,
Коли іноді захочеться не та де треба насцяти
Та іноді мудрого вдає, дивлячись в очі
Такого кота ще треба пошукати, такого ще не знали як Моті.
Бувало якось сусідське дівчисько захистив,
Як собака ричав на індика який на неї напав,
Ту милу дівчинку за спиною гордо прихистив
А індик собі думає:» Ну все ,я пропав».
Жаль бурчить на всіх- неначе старий
Хоча він далеко ще не такий.
У нього сила й осанка кота молодого,
Де ще є такий як Моті- не знайдеться такого.
В хазяйстві добрий помічник
Не від якої роботи ще не втік.
Допомогу надасть, якщо зможе
В селі нема того в кого він не переможе
Незамінним є практично у всіх речах,
Один недолік –те що сцить по столах,
А так Мотя милий котяра,
Для хазяйки своєї кращий ніж ціла отара.
2
0
26
Митець
Мета митця себе розкрити
Іти вперед- себе не загубити.
Людина живе в недосконалості
В бридкій для Бога шалості
І моральне вже їй не цікаве
Та хіба справжній митець стане робити лукаве?
Почуття лиш для актора- не для митця,
Справжній митець приховує свої почуття.
Все пробачає, робить добру річ,
Якщо треба- примчить на поміч і в ніч.
Виборювати добро- така його доля,
Пам* ятайте митця як героя!
3
0
26
Метелик
У вир пригод метелик поринає
І не вгаває від емоцій що його переповняє,
Легкий в усьому але не легковажний
В боях такий він відважний!
Такий тендітний- його легко обманути,
Але прекрасний внутрішній світ- його не забути!
Уміє він дружити і любити, легко всім довіряє,
Нерідко за це удар він приймає.
З радістю усім допомагає,
З упевненістю курс свій тримає
І не боїться опалити крила,
Бо ніхто не зруйнує його маленького дива,
Що серце теплом зігріває й живе
І буде вічно жити- не промайне!
А чудо те зоветься вірою,
Яку не зміряти ніякою мірою
А лиш до серця прикладаючи- оживає
І метелика на цьому світі тримає.
2
0
17
Мені бідність не страшна
Мені бідність не страшна,
Коли зі мною моя люба сім’я.
Навіщо мені брудні гроші багатства,
Якщо я буду в них в полоні рабства?
Я щаслива, бо наповнена духовними дарами,
Тож у моєму житті немає місця для драми.
Мені бідність не страшна,
Бо то гордість моя,
Я не стала грішним шляхом заробляти,
Тож я добру і чисту совість буду мати.
2
0
40
Мачо
Зірку Мачо в чорний колір покрасили
І в котика перетворили.
Для Алли він був призначений
І Божою печаткою був позначений.
Пушистий Мачо гарним голоском співає
І душу хазяйки окриляє,
З ним вона від турбот відпочиває
І бачить вона що кращого за Мачо не знає.
Рано-вранці Мачо ласкаво бринить,
Збудить всіх- і замовчить.
Іноді він жалить
Та покарання не забариться вмить.
Дзвінко Мачо в кухню залітає
І мамці по хазяйству допомагає.
Як пригладиш- муркає, ніби співає,
Ніколи цей спів не утомляє.
Від хазяйської дочки Мачо тікає,
Це він у такі ігри з нею грає.
Радо вона його приймає
І за штурвал встановляє.
А він радий що тепер капітан,
Все зробить- немає питань.
Від щастя його душа на крилах літає
І він радий що вся сім*я про нього дбає.
Пройдуть роки- він буде з ними жити,
Кращої сім*ї годі й просити.
2
0
35
Любов- це найдорожчий скарб
Любов найвища над усіма почуттями,
Вона стається з кожним- сталася і з нами.
І залягає в мене десь глибоко в душі,
А серце переповнюється любов’ю від його любові.
Це мабуть в багатьох людей не вкладається в умі
Та для мене воно складається в одному слові.
Це слово- любов,
Яка заповнює мене знов і знов.
Кажу я про любов Господню, християнську, духовну,
Маю я на увазі далеко не гру любовну,
А про любов яка робить мене сильнішою й піднімає,
Така любов яка усе найкраще і найдобріше в душі прокладає.
Може багато людей в неї не вірять, але вона є
Така любов яка у світ істину несе.
Бог - любов , тому любов найсильніше почуття яке перемагає,
Вже й моє серце це знає.
Любов- це відчуття захищеності й теплоти,
Яка прагне усе світле й добре в серці знайти
І отримати перемогу над усім злом,
Така любов буде боротись до кінця, не знає утоми.
Любов- це не пристрасть як думають люди,
Можна зустріти це всюди,
Проте навряд чи часто зустрінеш любов справжню,
Яку можуть пізнати лише розумні люди, гідні її,
Такі судження на цю тему мої.
Хотіння в тілі, а в серці може бути лише любов
І я переконуюся в цьому знов і знов.
Любов- це найдорожчий скарб у світі,
Яка завжди в рожево-ліловому цвіті.
Любов непереможна, вічна, довгождана
І якщо справжня ,то в ході випробування- незламна,
Любов ніжна, прекрасна й досконала,
Бо Богом створена- закоханість же людину б зламала!
2
0
31
Король мого серця
Королю мого серця,
Відкрита для тебе мого кохання дверцята.
Ти прийшов в моє життя не випадково
І проникаєш в моє серце чарами знову і знову,
Розбурхав у мені силу силенну почуттів
І захищав мене від усього світу як вмів.
Ти утішав мене з ніжністю в очах,
Не покидаєш- чаруєш навіть у снах.
Добротою і справедливістю вчинків ти мене покорив
І навіки в королівстві кохання і чарів полонив.
Я твоя навіки, мій королю
І кожну мить з тобою зачарована ловлю.
Ти саме найкраще, що сталося в моєму житті,
До тебе я жила в царстві темряви як в тумані,
А ти ,королю світла й любові- мене врятував
І стрілою любові зворушливо моє серце пронизав.
2
0
51
Квіти раю
Квіти з раю
З твого прекрасного краю.
Навесні квітку мені ти подарував,
Червону троянду кохання зірвав,
Нею мене ти очарував
І закохав мене в себе,
Тепер не можу жити без тебе
Втім як і ти не можеш жити без мене.
Здавалося ніби час зупинився,
В серце моє ти пронизався.
В серце тричі постукав- душу покликав,
Золотом і діамантами обсипав.
І стан речей потроху мінявся,
Ще більше в мене ти закохався.
Пропозицію мені ти зробив
Та й з обручкою поспішив,
Весілля пишне відгуляли,
Ноги всі собі станцювали
І до самої смерті горя не знали.
2
0
49
Казковий пейзаж
В парку я гуляла
І чотирьох дивних дів пострічала.
Чула я шепіт їх, який за собою манив
І казковий пейзаж який навколо них вирував- час зупинив.
І кольори переливали в світлі ночі
Й побачили неймовірну красу мої очі,
Ту дивну красу яку тільки казковою назвеш
І кожен раз дух переведеш,
Від зачарованого парку Сот,
Такої краси не бачив за своїх часів навіть Лот.
Відчуття неймовірної свободи і невимовного блаженства
Серед широких безкраїх країв,
Де тільки чути шепіт чотирьох дів
Які одягнені в різні кольори.
Одна в жовтому кольорі жита
Завдяки їй кожна людина сита,
Друга в білому як сніг,
Яка викликає у дітей сміх.
Третя у зеленому рясному вбранні
У неї кажуть постійні клопоти одні,
Четверта у червоному як спіла вишня
І поруч лунає животворяща пісня.
Усі вони корисні, кожен чимось прислужився
І кожного проміжку часу у свої барви вдівся.
Шепіт припинився і дів тих наче не було,
Лиш десь далеко відлуння пішло.
Відтак кожна діва свого часу чекає,
А парк покірно долю неминучу приймає,,
Лиш раз в рік зустрічаються в дівчачому колі,
А потім зникають у дикому полі.
2
0
45
Істина життя
Почуття застилають нам лице
Як розібратись у собі- пізнати себе
І як знати що завтрашній день принесе
І що доля що до нас прийме,
Чи доброю звісткою нас торкнеться
Чи лихою долею озветься?
І як до істини прийти,
Коли не можеш ніяк її знайти?
Як серцю не піддатись гріху,
Не впасти у безумство- не впасти у пітьму?
Усе ми хочемо та не все нам можна,
Така вже правда життя,
Коли ми хочем пізнати мудрість- її нема,
Не можемо її вловити
І не можемо час спинити,
Щоб щось повернути та змінити,
Тож потопаємо в гріхах і далі будемо тліти!
А краще було би щось міняти вже зараз ,у цей час
Щоб в душі нашій переможний вогонь не згас.
А де той порятунок, де світло, де добро,
Де перемога: ох якби ж воно те благо зійшло
І навчило нас ,у вирі танцю закружило
Й свободу нам би принесло!
А шлях тернистий не завжди приносить те, що хочемо,
До кращого іти через страждання й біль не всі ми можемо,
Але вибору нема: або добро або зло,
А з вибором приймаємо плід що воно принесло,
Тож кожен своє і отримує і гріх у буйство впадати,
А треба розуміти, що доведеться наслідки вибору приймати!
2
0
42
Зима
Зима! Усе навкруги засинає,
Така погодка усіх утомляє.
Пора така- зимова сплячка
І тільки температур велика скачка.
Від теплої помірної до справжніх холодів,
А теплою чи тихою її назвати не можна й поготів.
Усе присипало білесеньким сніжком,
Якраз пора зайнятися для птах гніздом.
А діти грають у сніжки, на санах з гірки з’їжджають,
Таку собі втіху мають,
Бо коли сніга відтають
Тоді хоч не хоч , а діти свої ігри до наступної зими повідкладають.
2
0
45
За тобою тужу
Щохвилини за тобою тужу,
В гріховній насолоді горю
Й вигнання мене не зупинить,
Адже я тебе так сильно люблю,
Що й бідолашна згораю.
Раню себе і тебе, але нікуди не піду
Я до останнього не відступлю,
Тебе на чужину самого не відпущу,
Такого як ти я уже не знайду,
Тому не йди сам на смерть- я молю,
Я ж бо від туги за тобою помру,
Бо й дня без тебе не проживу,
А поки є ти- знаю ради кого живу.
2
0
35
Живи добром
Не віддавай душі нечистому
І не страждай за шумом солоду,
Що ти напився з молоду.
І будь рішучим ти завжди
Із серця хай ідуть слова
Ти правду ту збережи,
Що йде як та тропа.
Не залишай орла того підбитого,
Он того мученика до стовпа прибитого.
Добро роби, прощай усе
І все погане те пройде
За добро що людям ти зробив,
За яких кров свою пролив.
Шлях добра ти обирай
І добро у серці май,
Кривднику лихе прощай
І зло перемагай.
Твори в любові
Й не вимовляй лихого слова в мові,
Неси в життя добро,
Щоб зло тебе не знемогло.
Живи не помстою- живи в любові,
Живи у Божій ти покорі.
2
0
39
Дорога весна
Весна, дорога весна,
Навкруги щебечуть горобці- краса!
Зима вже пройшла,
Але ще нема тепла,
Зате пора смутку пройшла
І радість в гості завітала.
Ох, прекрасний весняний вітерець
І я іду до свого щастя навпростець.
А я кажу « Прощай зима,
За тобою сумувати не будем!»
Давайте люди усе погане забудем,
Навіщо серцям нашим туга!
А коли трава усе кругом заросте,
Тоді райська насолода прийде,
І будуть пташки щебетати й земля радіти,
А нам би правильно її зустріти.
2
0
39
Довгождане літо
Ось і настало довгождане літо
І усі погані спогади й турботи змито.
Це пора радості, це сонце в небесах,
Це яскравий блиск в очах.
Життя сповнене безліччю випробувань,
Але літо прекрасне віддає нам свою дань,
Дає щастя, оптимізм й нову спробу
І подорожей нових кожного літа знову.
Приголомшливе літо таке для людей дороге,
Тому що усі знають: воно знову і знову прийде
І закружляє у вирі пригод,
У танці приємних турбот
У відчутті яскравість затуманить голову
І буде ще довго варте найкращого спомину.
Літо- період нових відкриттів і змін феєричних
І літо переливає барвами кольорів незвичних
І закликає скуштувати плодів свіжих,
Відчути солод соків їхніх ніжних!
2
0
36
До тебе
Розлуки довгі, зустрічі нестримні
А я іду в його обійми.
А життя така штука, що всюди печалі
І ніколи не знаєш що тебе чекає далі.
Ах, навіщо Бог переплітає долі
І мусим ми приймати тяжкі ролі.
До тебе лине душа моя,
Ах чого ж я досі не кохана твоя?
Зустрілися ми і щастя один одному дарували,
Але через злий рок- нестримного кохання не мали.
Життя одне ,його бажаю з тобою прожити
І всі нещастя, болі і розлуки з лиця земного змити!
Бажаю я щоб доля нас звела і Бог благословив
І щоб полюбити так як я тебе- мене зумів!
2
0
39
Ділішки темних сил
Тільки в тому люди рівні,
Що всі пахають як воли
Це примхи темних сил дивні
І глузуючи з нас бичують всіх вони.
А в них одна тільки тема,
Кров з людей посмоктати
І грошима чужими брюхо собі набивати,
Така от дилема.
А наших страждань вони не чують,
Лиш збудоване нами руйнують
Й будують щось своє- що лайном зветься,
Колись для них це пінками під зад озветься
І втратять тоді удачу диявольську й пиху нечувану,
Будуть сганяти, в тюрмі на роботах, пиху на волі нагуляну.
І не будуть більше робити темних діл,
Бо поставлять їм клеймо безчестя- віл,
А тоді народ загуляє,
Що тепер він їх у своїй владі тримає.
І тоді пройдуть злі часи- настане час добра,
В підтвердження хрюкне довольна свиня.
2
0
43
День розлуки
Настав і день цей, день печальний
І кличе обов’язок його негайний,
Ах день розлуки, щеміння в грудях моїх,
Я думаю що не забуду поглядів твоїх,
Які так мудро дивляться на мене- учать
І не передати як душевні крики розлуки мене мучать!
А я б хотіла відтягти розлуку,
Я б хтіла відстрочити неминучу серцю муку,
А то й- щоб назавжди зі мною залишився,
Та час прийшов- тобі пора,
Яка ж я рада що для тебе особлива- мені ти відкрився,
Але зараз душу заповняє туга.
За тобою хочу, забери з собою мене,
Як же я чекала тебе
І от прийшов ти у моє життя,
А тепер знов покидаєш- ідеш в небуття.
Хтів би залишитися зі мною- я знаю,
Проте чуда зараз не маю,
А ти уже від’їжджаєш.
Ох, як же страшно коли кого любиш і раптом втрачаєш!
А я міцно за руку тебе тримаю- не відпускаю,
А ти мене за плечі обіймаєш
І що я зараз відчуваю- ти знаєш,
Бо ми завжди розуміли один одного
І що любов наша вічна- сумніву жодного!
Неминуча хвилина розлуки прийшла,
Але спогади радісні у нас залишаться
І я дякуватиму за все, що вона принесла,
Чи пройде колись туга за ним- не знаю,
Та долю я покірно приймаю,
Бо вірю що доля нас ще зведе
І так що вже не розведе!
2
0
39
Дві дороги
Ішла я сходами життя,
Стараючись іти угору,
Хотіла пізнати сенс буття,
Але спокуси як назло приходили не в пору.
А що робити коли гріхів нести несила,
Коли від сорому додолу гнуться крила
І як стати на путь істини і твердо іти по ньому- не звернути?
І скільки б сил і часу не забрало,
Рішення твоє серце приймало
І впевнено іти дорогою своєю хтіло,
Але з невинності своєї- робило неуміло.
Питань як і вимог багато,
А вибір то один і вибирати доведеться,
Бо який вибір людина зробить- тим вона і зветься!
Дві дороги : одна світло, інша тьма,
Якою б дорогою ти не пішла,
Кінець всеодно буде,
Тільки от який кінець душа твоя здобуде?
Обирати треба дорогу світла і добра,
Якщо хочеш щоб душа твоя перемогла,
Бо дорога темряви і зла –погубить
І тоді людина себе незлюбить,
Коли вкінці дороги лиш поразка чекає,
А смерть і пекло тебе підступно тримає.
2
0
49
Галя
Ой черешня впала,
І завмерла Галя.
Доля не зламала,
Душу не забрала.
Серцем вона знала,
Що точно покохала.
Серцем відчувала,
Хоч сама й не знала,
Як це поручилось,
І як вродилось.
Пісню заспівала,
Як вона кохає,
І що в серці знову,
Пташка заспівала.
У саду гуляла,
Та й кохання пострічала.
Любов’ю кохала,
Та й горя не знала.
Щастя вона мала,
Бо кохання знала.
2
0
39
Вони- свобода яснокрила
Яка жага безумна жити!
Все Ангельське божествити
Й втілити Божі плани для людей негадані,
Бо ж на те вони помазані.
Вони- свобода яснокрила
Й промова їхня- то правда щира.
Вони Боже проповідують
Й у те що кажуть- вірують.
Де вони ступали давно усе зацвіло
І всі дерева вже в плодах,
Тож нехай життя їм стелиться світло
Й вкриває благодаттю шлях.
Вони- свобода яснокрила,
Служителі при світлому вогні
Вони- то світла радість щира,
Яка явилася мені.
І в день холодний осінній,
Мене до Бога приведуть,
Служителі Вищій силі незмінній
Вони в родину свою мене приймуть
І буде з того часу Бог пробувати в мені
Й зі мною радітимуть і на небі і на землі.
2
0
44
Вона
Вона як троянда- дика кров
І йде в боротьбу вона знов.
Вона як та золота квітка,
Що створена із зоряних крил,
Яка зрошує сяйво як пил.
Густі пасма скидає під небосхил
І не боїться вона трясовин.
Вона як блакитний фіміам,
Що розквітає у весняних садах- он там.
І крила її безсмертні безмежно прості,
Вони такі гарні проглядаються у імлі.
Очі її фіалкові глибокі,
Але чомусь такі одинокі.
Де той блиск надії
Її найсильнішої мрії?
Сльози в серце капають із горя,
Вона як чайка не може жити без моря.
Не сумуй і не плач,
А дай усім здач
І будь щаслива в коханні,
В прекрасному солодкому невіданні.
Не печалься, не тужи
А краще кричи і душу свою від болю звільни
І від світу й проблем десь пропади.
Вона бореться і перемагає,
Живе і кохає,
Вона щаслива й спокійна
Горя не знає- бо кохає.
2
0
70
Воїни за вічне
Ангели-то воїни, що рвуть людський дух до бою,
Щоб наше життя було без болю.
Бог зупинить страждання і воїни йому допоможуть
І все вони зможуть,
Бо зв*язок вони мають
Про який люди не знають.
Грішні люди такого зв*язку не мають,
Бо Бога вони не знають.
Зв*язок з Богом важливий,
Бо він вічний, він не мінливий.
Щастя, любов і добро
Він в серце людям несе
Нехай і тобі принесе!
Тому всі ми повинні бути як воїни,
Щоб рятувати свою Батьківщину
І грішну людську половину.
Бога ми в серці маймо, щоб не згрішити
Та душу свою не занапастити.
Ось таке людське покликання і Божа воля-
Така наша доля.
1
0
72
Вітер і сонце
Вітер і сонце заглянули до мене у віконце
Дві стихії протилежні,
Але Богу вони прилежні.
Вітер тарабанив і буяв,
Бо завжди причину на це мав,
Хотів він очистити все на подвір*ї,
Неначе лютий вихор у повітрі.
Сонце ж посміхалося
Із землею кохалося,
Світило ясно освітлюючи горизонт
І для прогулянки уже не треба зонт.
Вітер і сонце зустрічалися
І про те хто потрібніший сперечалися,
Б*ються довго і чубляться,
А Бог за кожного заступиться.
І скаже що вітер і сонце потрібні,
Що і вітер і сонце по своєму здібні
І кожен від Бога винагороду отримає,
А от за те що сперечаються- може й покарати.
Раді сонце й вітер, що людям обоє потрібні вони
І хай там хоч заметіль чи ураган прийди,
А вони справно працюватимуть
Та ще й один одному допомагатимуть.
2
0
61
Вже відлітають птахи
Вже відлітають птахи в теплий край,
Далеко вже не літо,
Тому шукають зручний й теплий гай
Де їх від дощів вкрито.
Хтось залишається тут зимувати
Й будують для сплячки хати,
А хтось шукає кращої погоди,
Бо потім не буде такої нагоди.
Вже відлітають птахи
І даються перші холода в знаки.
Птахи- творчі натури
І їм для захисту потрібні мури,
Щоб себе і своїх пташечок захистити
І ні в кого помочі не просити.
Вони хоч і малі та незалежні
І самі творять умови належні.
Вони краще за людей знають як їм жити,
Що і як для свого благополуччя зробити.
2
0
66
Вечірня зірка
А на небі світить зірка,
У світлі місячних вогнів,
На небі простягнулася розкішна
І всім посміхалася вона.
А посмішка лукаво-грішна,
Усіх чаруючи в полоні тримає,
Така неповторна всіх об’єднає.
Вечірня зірка в небі світила
І всіх на своє світло манила,
Небо простягалось їй наче дорога
І де вона світила- була перемога!
Зірка, що освячує шлях,
Вона високо на небі наче птах,
Та про земне все знає
І всіх порадами пригощає.
На неї глянеш- перехоплює дух
І одразу приводить тебе в рух,
Думки правильні приносить
І корективи в життя твоє вносить.
Здається, що маленька зірка зробить,
Коли від проблем штурмом тебе зносить,
Проте приглянувшись до неї розумієш,
Що завдяки їй друге дихання у собі відкриєш.
2
0
58
Весна
Дрімає похмуро на дворі нудьга,
Весна, весна- де ж вона?
Уже відтаяли сніга,
А її все нема і нема.
Ні вона тут, вона вже прийшла
Знов вернулась і буйно зацвіла.
Вона кругом, вона у наших серцях
І он на тих безкраїх манівцях.
І заспівала ніжним солов*їним голосом,
Засвітила золотим пишним колосом,
Засяяла яскравіше сонця,
Щоб описати її красу не знайдеться жодного красномовця.
І розтягнулась на всі кордони України весна,
З тобою, весно, вся українська краса ожила
І в світ благополуччя і мир принесла
Дякуємо, весно за те, що прийшла.
2
0
66
Вальпургієва ніч
Вночі чорти і феї збирались,
Один з одним змагались.
Стихали ниви і закутались в нічку
І якраз тоді посадили бабу Ягу в пічку.
Соловей розбійник і Кощій в шахмати грають
І одночасно красунь відьмочок роздягають,
Бо ж на них вони грають.
Злу чаклунку яблуками закидали,
А потім із села як непотріб викидали,
Присоромивши на все село,
Що воно ще місяць гуло.
Три зомбі розважались з вампірами
І голосно тупотіли крилами.
Сумні тролі самі собі розважались,
Бо феї з чортами змагались.
А ще демони своїх жертв в супі варили,
Цілу каструлю тушонки зварили і з*їли.
А чаклуни з готами сперечались,
За звання кращого змагались.
А відьми хороводи водили,
До чужинців в гості ходили,
В двері дзвонили ніби- то солі просили,
А насправді хлопцям голову кружили,
До нестями їх утомили, а потім приворожили.
Привиди і духи шалили,
Перехожих страшили.
Нічка ця незвична чарівна,
Коли приходить сила невидима потайна,
Що зведе з розуму всіх вона.
Про цю ніч вони мріють,
Бо всі люди від неї мліють,
А це їх забавляє,
Лякати їх заставляє.
А скелети по кладовищу ідуть,
Сідають в човен і пливуть
В невидимий світ там де їх ждуть.
Весь чаклунський світ тут гуляє
Хороводи водить, гадає.
Цілий рік вони цієї ночі чекають
І коли вона приходить таку втіху мають
І так один одного розважають,
Що весь світ здригають.
Солодко погулявши до себе вертаються,
Наступної ночі ніяк не дочекаються
І цілий рік знов маються,
Неперевершеної ночі дожидаються!
2
0
63
В пеклі і в раю
Листи що просякли коханням,
Листи- що є твоїм до мене зітханням,
Палиш ти їх в попел обертаєш,
Вино для мене втіха- ти ж знаєш.
У славі гріховній тужу,
В полум*ї кохання згорю.
Чаша муки мене переповнює і димить,
Скоро вона догорить
І любов що в серці до тебе хранив,
Мов вогник здимів.
Сходить сонце для нас,
Снилась мені ти за ніч- один тільки раз.
Ах горда походка вночі манила мене в тумані,
На шиї петлю затягала,
Навіщо мені ти збрехала,
А колись ти так безумно кохала.
2
0
53
Братішка
Брюнет, зелена травичка,
Постава у нього- куничка.
Дві зелені орбіти- близнючки удвох,
А волосся у нього наче мох,
Дві зелені планети
І щічки у нього-комети.
Він- чорна діра, страшна нічка
І пісня яку він заводить –гучна.
Щелепа у нього- широкі ворота,
Нема як у всіх маленького рота.
А які ж у нього роги,
Сміх які маленькі і м’якенькі,
Мені вони смішненькі,
Усіх веселять і зовсім не страшненькі.
Чотири ноги, але лінивець рідко ними ходить,
Зате уміло дурниці він городить
І промови його сміх викликають
Й мене в печалі звеселяють.
От такий мій молодший братішка,
Найкращий в світі «мішка».
2
0
52
Божа воля
Дві треті ночі я не спав,
Тебе чекав,
І мрії я плекав.
Думав що прийдеш,
В гості заглянеш,
Але не прийшла,
Та не біда,
Коня я осідлав,
І до тебе помчав.
Пишна й величава,
Ти мене чекала,
Мов знала що прийду,
Саму не залишу.
Приїхав не дарма,
Бо рада ти була,
Бо коли глянув я на тебе,
Мов сонце засіяла,
Посмішка твоя.
Біля порогу ти мене стрічала
І так ніжно цілувала.
Ти як квітка розцвітаєш,
Коли мене зустрічаєш.
Цвіт ти пахощів моїх,
Мій Ангел, моя втіха
Красуня в тучі,
Ти моя гучи.
Моя! Ти тільки моя,
Без тебе життя мені нема.
Сяйво ночі,
Осяйнуло твої очі,
І Боже те здійснилось,
Як судилось,
Нам кохання відкрилось,
І зрозуміли ти і я
Як палко ми Коха.
Кохання те взаємне
І послання не даремне.
Божа воля їх звела
І кохання їм дала
Тож доля їх така
Бути разом навіка.
2
0
58
Бога приймаю
Життя одне його ціную,
Любов*ю серце наповняю.
Я в Царстві Божім паную,
Бо з Богом ми рідня.
Мир в серці вибираю,
До Бога лину,
Нечистого від себе відганяю
І молюся без упину.
Милосердність і великодушність я собі прошу
І прощення гріхів що маю,
Із щирістю в серці молю
І Боже благословення я приймаю.
Відразу інша я стаю,
Коли Бога приймаю.
Йому я серце віддаю
І душу в добро зодягаю.
2
0
61
Благодатний час
А час так довго тягнеться як у тюрмі
І проходять літа людей багатьох як у тьмі.
А час біжить неустанно кричачи
І різними способами до Бога кличучи.
Взиває час, але ніхто не чує
Отак людина грішна на піску будує,
Лиш дехто, хто не мудрує
Клич Бога почує.
І чекають благодаті люди,
Але чекає невдача їх всюди
Бо шлях неправильно життєвий ідуть,
Тому до справжнього щастя дороги ніяк не знайдуть.
І чекають завітного часу,
Який охоплює людську масу.
І коли день ясний наступить
Його ніхто за матеріального не купить,
Лиш за духовне й в Бога віру,
Яка призначена людині ,а не звіру
2
0
53
Андрій
Пристрасть палає,
Розум спопеляє,
Життя відбирає,
Мову віднімає.
Без тебе раю не маю,
Ох, як палко кохаю,
Що й на світі все забуваю,
Як в твоїх обіймах буваю.
Кохання твоє,
Все що в мене є.
Щохвилини казатиму,
Що кращого ніж ти я не знатиму.
Андрюшечка,
Моя душечка.
Очі твої щасливі,
Такі мрійливі.
Голос твій манить,
П*янко дурманить.
Руки обнімають
Серце проймають.
Губи палкі, ніжні
Мов троянди підсніжні.
Ох, Андрій,
Жіночих сердець ти крадій.
Твої ласки проймають
І душу тримають,
Не відпускають.
В полоні ласки,
Дивної казки.
Згораю, палаю,
В ласці потопаю.
Чари твої неземні,
Очі твої чарівні,
Богом даний мені.
2
0
48
Ангели
Є десь далеко у горах,
В широких і величних небесах-
Країна де Ангели живуть,
Які в наш світ добро несуть.
Країна та незвична чарівна,
У світі цілому вона одна,
Країна потайна,
Де не ступала людська нога.
Вночі і в день там сонце сяє
І Бог їх повелитель до них промовляє,
Біди людські Він рішає
І Ангелів Своїх на поміч до нас посилає.
Чи хотів би ти опинитися в тому місці,
Чи чекав би ти від них вісті?
Якби не Ангели-добра б у світі не було
І все хороше промайнуло й загуло.
Ангели створені, щоб людям життя рятувати
І на правильний шлях наставляти,
Щоб з правильного шляху ми не зійшли,
Щоб в раю з Богом бути ми змогли.
2
0
41
Адам
Адам в старості булькоче
І щось собі під ніс хихоче.
Від Валахія він біжить
Від страшного Бабая мчить
Он від того Голіафа ,що і так від страху дрижить.
І що сили він киває п*ятами
Із рваними латами.
Петрович на нього шипить
З усією силою, злістю кричить
І каже «мов так тобі й треба»
Така уже його дилема.
Регоче Адам, що вся слава йому дісталась
Тільки от доля зламалась.
Тепер регоче беззубий, кривий-
Поганий хлопчисько такий.
Робити нічого не вміє,
А кулаками махати –це він уміє.
Личко твоє змарніло
І все тіло від ознобу оніміло.
Навіщо ж довів себе,
Не подивився ти на той знак,
Що врятувати тебе міг
І виходить що нізащо ти поліг.
Адам в кущах густих причаївся
І що з того –хіба ти змінився!
Так і мариш війною,
Що ніхто не хоче бути поряд з тобою.
Ночами сумними ти пиячив
Через те, що ні для кого ти нічого не значив.
В битвах великих ти полягав
Та правди так і не пізнав.
У війнах тебе підрізали
Та від болю і крику тебе не звільняли.
Відьми тебе спалити хотіли-
Все одно не звільнили.
Туга самотності тебе крила
І ніяка сила б тебе не звільнила,
Якби не віра що Бог про тебе піклується
Твоїми вчинками милується.
Знай, що Бог поруч з тобою
Він тут-Він за тобою!
2
0
36
Таке життя
І на цьому слові обірвалася соната,
Десь далеко розірвалася граната,
Війна в душі-війна навкруги,
Настали дні невимовної туги.
Втративши починаєш цінувати те єдине
І знання істини дається через біль,
Правило одне в світі є незмінне,
Любов рятує від бід і смерті окутавши як хміль.
Відкриваються нові двері коли закриваються старі,
Батьки завжди наші праві,
Виводять на світло з пітьми, пробачають все приймають нас які ми є,
Будуть поруч коли останній час проб’є,
Нема нічого солодшого материнської ласки і доброти.
Головне пізнати себе і не втратити душі,
Не загубити добро що горить у добрі.
Світ жорстокий але прихисток знайти все ж можна,
Шукати прекрасне й невинне: стати як мати набожна
І високо до небес від насолоди взлітати,
Бути собою не дозволити нікому себе зламати,
Минуле відпустити не тримати: недругам не мстити
Й в усьому знаходити позитив,
Здійснити свій неймовірний прорив.
2
0
55
Любов- це сонячне творіння
Кохання крилате літає,
Симфонію двох сердець грає
І різнобарвними кольорами переливає.
Бо любов- це сонячна надія,
Сама трепетна мрія.
Коли в серце приходить любов
І стукає в сердечко знов, воно прощається з журбою
І всякою світською молвою.
Як метелик- трепетне, але сильне
Серед хмар, літаючи- вільне.
Навіть серед мук догори злітає
І крил своїх додолу не опускає,
Виборює своє щастя і літає,
Всі перепони в житті подолає
І так ніжно кохає.
І зійде вона з небес як хвилина щастя
І серце буде боротись- не здасться
І розквітне в душі роя квітчаста.
Любов- це сонячне творіння
І солодке, мов мед томління.
Як шум води прийде в життя швидко
Несподівано, красиво і шибко
І нашле спокій ясний і глибокий
І не будеш ти уже одинокий!
2
0
42
Троянда
Троянда цвіту вишневого,
цвіте коло хати,
її красоти Всевишнього,
манять сади.
Вона ніби перлина,
сильна прекрасна.
В саду коло хати,
цвіте, мов дитина,
могутня мов людина,
вміє за себе постояти,
нікому не дасть себе ображати.
Її врода манить любе людське око,
такі ростуть тільки в Марокко.
Пишна квітка кохання,
горда квітка розчарування.
Вкриє землю мов мати,
ох її пишні шати.
Зірка її то кохання,
без печалі й вагання.
Мов крила має,
вона так гарно літає.
Ніби на арфі душа її грає,
аж серце завмирає.
Троянда!
Цвіт її то кохання.
В саду зростала,
від кохання пишною стала.
Людське кохання пострічала,
від цього й розквітала.
Люди нею милувались,
та й дивувались,
собі повчались,
та й закохались.
Троянда така особлива,
така мила.
Життя вона так веде,
кохання людям несе!
2
0
38
