Троянда
Троянда цвіту вишневого, цвіте коло хати, її красоти Всевишнього, манять сади. Вона ніби перлина, сильна прекрасна. В саду коло хати, цвіте, мов дитина, могутня мов людина, вміє за себе постояти, нікому не дасть себе ображати. Її врода манить любе людське око, такі ростуть тільки в Марокко. Пишна квітка кохання, горда квітка розчарування. Вкриє землю мов мати, ох її пишні шати. Зірка її то кохання, без печалі й вагання. Мов крила має, вона так гарно літає. Ніби на арфі душа її грає, аж серце завмирає. Троянда! Цвіт її то кохання. В саду зростала, від кохання пишною стала. Людське кохання пострічала, від цього й розквітала. Люди нею милувались, та й дивувались, собі повчались, та й закохались. Троянда така особлива, така мила. Життя вона так веде, кохання людям несе!
2024-10-12 20:48:34
2
0
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11235
Все й одразу
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
83
2
3702