Ромео

Емілія Дзвінко

Ромео в далекі дороги іде, У безкрайні поля на чужину він бреде, Щоб людей рятувати по світу Коли впаде остання квітка білого цвіту. Він поїхав у далекі краї- Що чекає його на цій чужині, Далеко від родини, Дітей і дружини? Ти вершиш добро, А чи люди це цінять, Чи думку до тебе свою змінять? Ох Ромео в краю цім ти страждаєш І що з цього ти маєш? Чи люди добро твоє оцінили Чи цього вони хотіли? Інколи за добро вони тебе карають, Бо не знають що з тобою вони неправильно вчиняють. І що з цього вони мають, А нічого доброго. Не оцінили вони того що Бог посилає, То нехай краще їх покарає! А Ромео –герой буде далі йти, Щоб світ перемогти!

2024-11-27 19:43:54

Інші вірші поета

Вона Сонце і місяць зустрічались Осіннє кохання Святі настанови

Інші поети

Creatore di poesie

@Creatoredipoesie

Ольга)))

@levolga

Darienna Hladka

@Drienna_

Схожі вірші

Всі

Unbreakable heart

B I

Behind your back people are talking Using words that cut you down to size You want to fight back It's building inside you Holding you up Taking you hostage It's worth fighting for They'll try to take your pride Try to take your soul They'll try to take all the control They'll look you in the eyes Fill you full of lies Believe me they're gonna try So when you're feeling crazy And things fall apart Listen to your head Remember who you are You're the one You're the unbreakable heart

14332

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

11484