Ağ Ölüm
Ferman Azad
(18+)
Dayanıb tində bir oğlan, hələ çox cavan. Kənarda gündüz vaxtı göydə ulduz sayan. Deyən lazım etmə bala ayaq saxla, bir dayan.   Onu tez yerə at.! - Əlindəki "ağ ölümdür". Min cavanlar güldürən, Min cavanlar öldürən. Fikirləş bir ağlını sal başına. Kaş yarıyoldan bu fikirdən daşına Axı cavansan bax bir öz yaşına. Dön sağına bax yerdəki yoldaşına. Nəsə gəlirmi keçmişdən yaddaşına.? Nə faydaa....! Dönmədi fikirindən heyifki cavan. Yaşaya bilərdi çörəyi yesəydi yavan. Heyifki o cavan özündən getdi. Ürək dözmədi, ruh bədəndən getdi. O cavan həyatdan doymadan getdi. "Ağ ölüm" apardı 'ağ' ilə getdi. Dəfninə nə qədər insan, camaat getdi. Sonrada hamısı yığışıb evinə getdi. Qayıtmayan bir tək o cavan oldu. Yenədə ağ ilə "ağ ölüm" oldu.
2019-06-26 12:22:08
3
0
Інші вірші поета
Olmusan Son ver Düşün Mı?
Інші поети
Veronika Gold
@Goldenbum
Romkolana
@nastyuxa_xa
Схожі вірші
Всі
Все й одразу
Ай
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
3857
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11376