З Кондрашевичем Олексій особисто знайомий не був. Так, перетиналися кілька разів у навколоштабних справах. Літній фахівець здавався хлопцеві трохи дивним. Відстороненим, немов таким, що живе у своєму маленькому світі. З цього маленького світу док виходив зрідка, щоб про щось переговорити з керівництвом. А потім знову зникав у своєму закритому корпусі, де колупався в матеріалах.

В інших умовах Льохиної цікавості б не вистачило, щоб самому підвалити до такого мужика, та ще й запропонувати обговорити щось подібне. Та й хто він такий? Звичайний вояка. З чого б фахівцеві з ним базікати на наукові теми. До того ж, у мирний час, Кондрашевич був професором, захистив докторську з якихось своїх справ. Це Льоха дізнався якраз від Корнєєва. Коротше, на його тлі хлопець був узагалі селом цілковитим.

###

Кондрашевич виглядав мляво і сонно. Він сидів на купі цегли біля свого корпусу і свердлив поглядом землю.

- Вікторе Ігоровичу, з вами все гаразд? - співчутливо запитав Льоха.

Професор трохи пожвавився, почувши, що до нього хтось звертається. Він підвівся і ствердно мотнув головою.

- Банальна втома. Нічого особливого.

Хлопець простягнув йому бляшанку енергетика:

- Будете? Майже не прострочений. До минулого березня.

Док усміхнувся:

- Дякую за пропозицію. Але мені точно не допоможе. А ви... я вас звідкись знаю.

- Олексій. Помічник командира "Менестрелів". Спец зі зв'язку.

- А, Менестрелі! Знаю я вашого безпосереднього начальника. Розумний мужик. У мирний час був би просто незамінний на будь-якій керівній посаді.

- Угу. Напевно.

Професор почухав рідку борідку.

- Слухай, Олексію... Ти ж не просто так прийшов. Проблема якась?

- Та я ось із Корнєєвим побалакав. Про цю погань...

- Про вірус?

Льоха кивнув.

Кондрашевич усміхнувся.

- І що він сказав?

- Що воно штучне.

- То й що? - професор здивовано втупився на хлопця.

- Якщо це правда, то...

- То нічого ця правда не змінює. Ми перед фактом. Є інфекція. Немає вакцини. Немає даних. Я вивчаю матеріали. Найцікавіший зразок у своєму роді. Я б навіть сказав, унікальний!

- Зачекайте... ви так говорите, ніби вам подобається. Люди помирають!

- Ти, Льошо, простий трудяга. Тобі складно зрозуміти, як влаштований світ, і чому він саме такий. Віруси в ньому - не зло, і зовсім не ворог людства. Я більше скажу - найважливіший еволюційний інструмент. Якби не було їх, ми б, імовірно, вимерли давно, як динозаври. А мій малюк, він без перебільшення унікальний, розумієш?

Професор уставився скляними очима на Льоху, і здавалося, що він зовсім збожеволів.

- Ваш малюк? Про що ви? Ця погань купу народу перетворила на монстрів.

- Не на монстрів. Вони ж не тупі. Не зомбі. Я більше скажу - вони кращі за нас із тобою. І рівень виживання, до речі, максимальний. Завдання вірусу - зробити носію максимально добре, убезпечити від інших хвороб. Ані грип сезонний, ані більш небезпечні інфекції не страшні. Відновлюється людина набагато швидше. Довершеність. Майже те, про що мріяв Ніцше! А ще дуже багато дофаміну. Щастя, друже!

- Що?!

- Льошо, це крок у нову еру. Без хвороб. Майже безсмертя. І він мутує далі, сильнішим стає. Але зберігає базові, так би мовити, установки для роботи з клітинами носія.

Ось на цій фразі до Льохи дійшло, що док дахом поїхав або сам заражений. Або... що ще гірше - агент, який працює на тих, хто цю погань створив. Або...

- Олексій... ти, мабуть, думаєш, що я або хтось іще, створив вірус? Ні, зовсім ні, друже. Скажімо так... він - мандрівник.

- Метеорит?

- Бінго, мій юний друже. Коли ми колупалися у вічній мерзлоті, то знайшли чимало реліктових вірусів. Але цей був особливим. Я одразу зрозумів, що перед нами справжній скарб. Так, є деякі недоліки. Побічні, так би мовити, ефекти. Але де без них? Будь-який ефективний препарат побочки має. А тут цілий організм. Іноді люди специфічно поводяться. Говорять різними голосами.

- Одержимість? - здогадався Льоха. - Корнєєв розповідав.

- На кшталт того. Я не беруся стверджувати, але цілком імовірно, що інші штами її викликали в людей протягом тисячоліть. Ну і багато інших спецефектів, так би мовити. Людський організм - комп'ютер. А вірус у нього вбудовується, і, кхм... змінює.

Льоха не розумів, до чого веде док. Однак із розмови ставало зрозуміло - він зовсім не проти, щоб інфекція охопила все живе. Заради "блага"...

Що залишалося робити? Здати начальству? Так хрін йому хто повірив би. Слово професора проти слова простого пацана, який у радейках колупатися тільки може. Які вже там віруси.

- А я ось, про що подумав, - перервав Льохині думки Кондрашевич. - Мені потрібно перевірити одну цікаву гіпотезу.

- Яку? - встиг запитати хлопець, і тієї ж секунди відчув укол.