Who am I?

Húsos Friss Majonéz

I'm human, but what kind of human? I'm a girl, but what kind of girl? I'm a man, but what kind of man? I don't know myself! Do I have hair? Do I have a face? Do I have eyes? Do I have a mouth? Nose? Temple? I don't know myself! Is my shoulder strong? Is my hand little? Big? My chest, is it beautiful? I don't know myself! My tummy, is it flat or round? My waist, is it slim or not? My legs, are they big? Strong? I don't know myself! I don't know myself! Who am I? What am I? Where am I? Where am I going? Even God doesn't know me. I look at myself in the mirror, I see who am I and what am I! A God made creature, Who is perfect in everything. Mouth, eyes, temple, hair: Face. Chest, tummy, waist: Trunk. Legs, hands, toes, fingers: Extremities. All this is just perfect. I know how I look like. I know who am I what am I. I know why I'm here, So, I KNOW MYSELF!

2019-05-06 19:19:10

Інші вірші поета

Someone Your love Letting go Black and White

Інші поети

Владислав Анубисов

@artem_tyurin

Мандрагорка Евгений

@ManDragor

Manar Elabd

@ManarElabd1210

Схожі вірші

Всі

Тишина ночного неба

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Полный город одиноких улиц И фонарики вокруг в глазах горят В темноте стен полыхает ветер молча , Сцены шелеста теней играя без конца ... Мнимость разных звёзд по небу Освещает путь ко царству сна Тем , кто в глубине ночи не встретил , Свой покой без тучь мыслей сполна ... Тишиной ночного насладиться неба , Рано или поздно станет легче слов ... Без ответов улетят запреты Давних чувств и всех тревог Звук сверчков дополнит кредом Пейзаж сердца споведь звёзд , Лишь о том , что дни болело От полных будней забот

2502

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

11352