Полівінілхлоридне кохання
Дурна лялька
Os Sacrum
Доки квітну
Доки квітну

Чи завжди моє помешкання було таким порожнім? Ні, ніколи. Воно завжди розривалося від горлопанного сміху друзів. Чому ж так?

Встаю та йду до робочого столу. Треба перевірити пошту.

У світі не вистачає мов, щоб я ними виялався. Редакція не хоче публікувати збірку. Ну чому так?

Мені дуже сумно. Може, я і є втілення смутку? Боже, в мене горище підтікає. Чи ти інакшої думки, Іраклію?

Ах, точно, ти ж не можеш відповісти. Ти ж кактус на моєму столі.

Сподіваюся, ти не проти диму? Він без нікотину, чесно. Він тобі не зашкодить.

Дим так смішно клубочиться о твої колючки, наче побіги папороті.

Відчиняю вікно. Сподіваюся, ти не змерзнеш, Іраклію. Я піду розімну ноги. Ну й що, що ніч надворі? В місті життя лише починається.


***

Я вдома, Іраклію. Ти такий ж красень, як і вчора. Як і позавчора. Як і завжди. А ось я з кожним днем все потворніше.

Що це коїться з твоїми голками? А, то в них відбивається схід сонця. Що ж, саме час прилягти на пару годин.

Я б тебе поцілував, Іраклію, та, знаєш, в тебе колючки. Так, розумію, я сам скидаюся на їжака. Не пам’ятаєш, коли я востаннє тримав в руці бритву?

Друже, та ти ж сокро зацвітеш! Я так цього чекав! Давно ти не балував своєю білою квіткою. Мабуть, в цьому полягає твоя краса – любити тебе навіть зеленим і бридким. Хто ж осмілиться на таке?

Треба тебе полити. І себе полити, так би мовити.

***

Вода така гаряча. Саме таким колись був і я – молодим та енергійним, з планами та перспективами.

Колись я був комусь потрібен.

Треба занурити в окріп, щоб вимити всі думки з голови.

Іноді мені здається, що вони і є моя голова. Іноді мені здається, що вони і є причиною моєї неможливості видряпатися з цього декадансу.

Я – лише чиясь дурна думка.

Ні, це просто самотність.

Саме час вилізати з води.

***

Дідько, як же боляче. Як я міг підсковзнутися?

Ах, точно, це ж ванна. Вода. Кахель. Моя кров на кутку ванної.

Де ви всі, коли так потрібні?

Треба підвестися. Не можу. Тіло не слухається.

Пальці щось нащупали. Це шампунь.

Давай, старий, в тебе вийде. Заведи руку за головою, збери останні сили, постукай по трубі. Ось так. Тепер чекаємо.

А хто до тебе прийде?

Сусіди мають почути.

Їм також начхати.

Шкода, що не можу подзвонити. Мене… паралізувало? Не знаю. Не бачу перед собою нічого, лише примарні силуети.

Вони просто зайняті, їм не начхати на мене.

Чекати марно, я тут окоцюрблюся.

Хіба це не пречудово?

Я можу поворухнутися.

Вже нічого не вдіяти.

Перевернися на живіт. Обережніше. Ось так.

До кімнати з телефоном через усю кухню повзти довше, ніж до сходового майданчику з сусідами. Добре, що вхідні двері завжди відкриті.

***

Лівим, правим, лівим, правим. мабуть, роздер собі живіт. Сантиметр за сантиметр. Ще зовсім трохи. Вже поріг.

Я вже зовсім нічого не бачу.

Тяну руку, відчуваю гладку поверхню двері. Стискаю кулак та стукаю.

Занадто тихо, чутно не буде.

Сильніше я вже не можу.

А якщо кричати?

– Допоможіть… – з грудей вивільнився глухий стогін.

Боже, Іраклію, я так і не побачу, як ти квітнеш.


***

– Термінові новини! Сьогодні, в свій день народження, був знайдений мертвим відомий поет та письменник … . Тіло виявили сусіди біля дверей їх помешкання, подружжя викликало “швидку” та поліцію. За попередньою версією, на нього було скоєно напад. Останню збірку надрукують сьогодні в вечірній газеті.

© uranic nihilist,
книга «Камінці».
Коментарі