Блог
Всі
орфографічна імпотенція
Думки вголос, Гумор
Раніше я дуже злився на публікації з офографічними помилками. Мене усього вивертало, а волосся ставало дибки, що на ньому можна було стояти. Особливо мене куцьорбило від факту того, що ці публікації ще й були популярні.
Потім це минулося. Мені вже не хотілося вичавити собі очі від повідомлень колег, які 35 років спілкуються однією мовою і все не можуть запам'ятати її базові правила. Я став поблажливим до інших та до себе, сам став нехтувати пунктуацією при спілкуванні з колегами. Згодом, ми ж всі неідеальні.
Сьогодні мав дурість дивитися на головну сторінку Surgebook більше 5 секунд. Та це ще нічого, я ще й мав сором читати анотації до деяких витворів екскрементального мистецтва! Вичавити собі очі, як раніше, вже не хочеться, навіть скули не зводить. Просто "засмоктало під вілачькай". І стало трохи сумно, бо це непорозуміння ще й зібрало велику й відносно активну авдиторію. Не дивився, може там всі коментарі – виправлення помилок.
Мій cumбек на Surgebook пробудив в мені щось атрофоване. Цікаво, що з цього вийде.
1
67
творча кастрація
Думки вголос, Гумор
Сьогодні відзначається Міжнародний день письменників, які знаходяться в ув’язненні.
Довго думав, чи можна привітати нас із цим святом — ми ж наче на волі. Умовній.
Я почуваюся в'язнем своїх минулих творів. Чи зможу колись створити щось таке, що сподобається не лише читачеві, а й мені? І бажано, щоб це було довершене, а не закинуто на півдорозі, як завжди. Хтозна.
Щось мені нашіптує, що усі творчі люди є в'язнями.
Привітайте себе самі, якщо треба.
О, до речі, сьогодні також Всесвітній день вазектомії.
2
79
археологічний екстаз
Думки вголос, Особисте
П'ять років тому я був на піці (чи на пиці) свого літературного єства. П'ять років тому я не міг уявити свого буття без літератури.
Чотири роки тому я брав витвори місцевого мистецтва на критику. Чотири роки тому я був настільки вражений однією з робіт, що намалював малюнок та надіслав авторці.
Я погано малюю. Я не вмію малювати, тим паче обличчя. Але саме обличчя було на тому малюнку. Я досі вважаю це найвдалішою своєю спробою олівця.
Сьогодні я натрапив на пост цієї авторки. Вона виклав мій малюнок та сказала про нього теплі слова.
Це щось сколихнуло в мені. Тугу за минулим літературним фонтаном? Жаль за згаєним часом? Не знаю, адже я sleep deprived, бо сусіди вирішили закохати один одного до смерті. Знаю лише те, що мені в грудях зробилося тепло. І заразом дуже сумно. Так, прямісінько у грудях.
Ця знахідка принесла з собою спокій. Щось у своєму житті я зробив правильно.
2
199
Книги
Всі
Вірші
Всі
птах
За обрій впав великий птах
з одним поламаним крилом.
Його сковав могутній страх
із сивим зморщеним чолом.
У хвилі впав великий птах,
В безодню з люті та вогню.
З росою жаху на очах
На смерть дивися він свою
І крикнув птах несамовито,
що сколихнулася вода.
Під цим зеленим оксамитом
блиснула воля золота
і рветься знову птах в блакить.
Рішучість — мов нове крило.
Із серця впевнено струмить
надії лагідне тепло.
Летить над сонцем гордий птах,
крилами землю обійма.
Несе нам звістку на вустах,
що вже скінчилася зима.
травень 2022
1
0
87
Повне коло
Як на землю від горя замерзшу
Падає попіл, тяжко кружляє,
Він за провину дрібно-найменшу
Срібні вії собі вириває.
Сипле вії на білу підлогу,
Щоб повіки не опускати,
Щоб обличчя не крила відлога,
Щоб нарешті себе відшукати.
Як у небо від болю чорнюще
Впали хмари, злі та ледачі,
Плаче серце його невмируще,
Бо голодні в нього невдачі.
Невдачі голодні, нещасні невдачі,
Що випили з моря любові всю кров,
З моря, з якого на очі погаслі
Виходить до нього двійник-лихослов.
Навіки він буде душею німою,
Що втратила розум в поразок струмку.
Спогадом темним, журбою гіркою,
Вночі повним колом й до тебе прийду.
07/08.05.2024
3
2
128
Моя зозуля
Чому ти знову плачеш, моя люба?
Чом знову сльози ллються, наче кров?
Чом блищать очі, носик хлюпа?
Чому твій стогін ллється між дібров?
Чому ти знову відвертаєш погляд?
Чому бліді твої завжди рожеві щічки?
Чи мучить тебе якийсь злий спогад?
Чи просто холодно тобі у темні нічки?
Чи боляче тобі, коли вдихаєш
Грудями повними важке й дурне повітря?
Чому на себе сум брудний вдягаєш?
Чому вже не яскрава почуттів палітра?
А я ж з тобою, моя люба.
Я буду поруч, хоч куди би не задула
Нас із тобою доленька тяжка і груба.
Зозуленько, я поруч, чи ти не забула?
Чи не забула, мила, ти мої обійми?
Чи не забула мої очі, що повні любові?
Чи не забула ти оті жахливі війни,
Що коштували мені і сліз, і крові?
О, звісно, ти забула! Ти забула,
Як забувають люди про нічні жахіття.
Живи тепер наволі, нещасна ти моя зозуле,
А я носитиму тебе під серцем крізь століття…
03.04.2019
9
3
260
