– Зрозуміло, – стіни жадібно поглинули цей стогоноподібний видих.
Юнак стояв, спершись ліктями на підвіконня. Дівчина сиділа на ліжку, нервово стискаючи куток пледу між пальців. Її зелені очі присоромлено потьмяніли на тлі проступивших бісеринок поту.
– Чого мовчиш? – господар не відступав. – Слів забракло?
Гостя вже розтулила тремтячі вуста, але передумала і губи знову перетворилися на нитку.
– Я ж одразу відчув щось лихе, – він виразним поглядом проводив кота, що безтурботно розгулював кришею гаража. – Чому це сталося з тобою?
Вузькі плечі молодиці здригалися від кожного ріжучого простір слова.
– Це все той залицяльник, чи не так? – хлопець розвернувся та опустився на коліно, намагаючись зазирнути в опущені очі. Вона гидливо прибрала його теплу долоню зі свого зап’ястя.
– Відповідай! – зтривожений шепіт переріс у крик.
Кивнула маленькою дитячою голівкою. Він знову відвернувся та став барабанати довгими пальцями по віконній рамі. Ледь чутні схлипування проводжали сонце за небосхил.
– А я попереджав.
– Ку-ку-мя-яу! – домовий сич сповістив про настання сутінків десь з-під стріхи.
– Скажи мені щось, бо я подумаю, що це не ти. Хоча, можливо, воно й на краще.
Дівчина підняла зарюмсані очі та достобіса знайомим голосом вимовила:
– Подовжувати будете?