Хоч слово

Hora Izhayiv

А що ти там На самоті сидиш? А чому ти так Насупився й мовчиш? Заговори зі мною, Благаю тебе! Не роби мовчанку грою, Прошу тебе! Відгукнися хутко На мої страшні Крики в душі, Не роби болю мені. Ти скажи хоч слово, Без нього сходжу з розуму! Коли ти сидиш так знову Я горю від сорому. Що тобі такого злого Я зробив випадково знов? Не хотів узагалі лихого, Та вже вганяєш мене в кров. Заговори, тебе благаю! Хоч звук видай у мій бік! Я вже робити що не знаю, Хвилина без слів твоїх немов той рік! Якби волю повну дати, То розірвав би ти мене. І не кажи, що не будеш грати У серце холодне, кам'яне. Знаєш усю мою любов, Що сповнює клітину кожну! Але все знов і знов Мене ігноруєш, як так можна?! Геть мені набридло все, Я облишаю марну справу! От і сиди собі оце, А я двері зачиняю з шалу. Будеш ще шукати Мої сліди у тьмі нічній, А потім просто страждати, Бо нескоро прийде час твій. Останній в довгій черзі На відвідини стоятимеш, Бо вже не знав гри межі Й дико од самотності волатимеш.

2022-10-14 07:29:17

2

0

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11445

Разве сложно сказать...

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Много думать слов не хватит Лишь о ком то , кто не рядом Быть со всеми лишь открыткой , Согревая теплым взглядом Каждый день встречая солнце Словно первый луч спасенья Думаешь о всех моментах , Что всплывают вместе светом ... Или множество вопросов На каких нет не единого ответа , К тем , кто был однажды нужен, Став одним твоим мгновеньем Почему ж сейчас нам сложно .. Сказать искренне о чувствах , Как страдать мы все умеем ,, А признать ,что правда любим ? Может быть просто забыли .... Или стали явью сцен сомнений ? Разве сложно хоть глазами Сказать больше ,чем таить в себе ли... Надо больше лишь бояться , Не успеть сказать о главном ... На взаимность зря стараться Ждать когда уйдет шанс бремям ...

53

16

3247