На столі вже стояла їжа, кімната була прикрашена саморобними вивісками  з надписом « З днем народження Камілло», все вже було приготовлене, але гостей все не було й не було. Камілла була одягнена в своє нове плаття разом з чистими білими колготками. Плаття Камілли було неперевершене, хватило на нього глянути одним оком, як здавалося що воно мерехтить. І тут, пролунав дзвінок у двері.
— Хто там? - сказала мати Камілли.
— Це ми. - промовив серйозним голосом дядько Василь.
Вона швиденько пішла відкривати двері гостям. Тітка Анна протягнула пакунок завернутий рожевою стрічкою з надписом - «Каміллі Дрей», і сказала:
— Це подарунок Каміллі, вибирали ми його довго, тому сподіваємось що їй сподобається.
— Я думаю їй без сумнівів сподобається. - з щирою усмішкою відповіла мама Камілли й провела їх до столу.
— А де ж сама наша іменинниця? - сказав дядько Василь.
— Зараз я її покличу. - промовила вона.
В цей момент Камілла сиділа і читала свою книжку, яку їй написала мама. Вона називалася «Дівчинка з далекого краю». Ця книга була про незвичайну дівчинку, в якої теж було безліч пригод. В двері постукали.
— Хто це? - сказала дівчинка.
— Це я доню, гості вже прийшли і чекають на тебе. - сказала мама дівчинки.
— Добре я вже йду.
Дівчинка закрила книжку і хотіла вже йти, але з вікна почулося муркотіння. Це був кіт Мурчик, він був сірого кольору з блакитними очима, вперше вона його побачила в під'їзді майже присмерті. Дівчинка завжди його підгодовувала тому, що вона обожнювала тварин.
— Мурчик, до мене сьогодні приїхали гості і я їх не можу затримувати.
— Мяуу.
— Ех, що з тобою поробиш. Добре я принесу тобі їсти, тільки будь тихо, ти ж знаєш, мама не любить коли я пів ковбаси роздаю тваринам. Тому тшш, будь тихо! Домовились?
— Мяу.
— От і добре. Все я побігла. - дівчинка зачинила двері і попрямувала до гостей. Всі вже сиділи за столом і чекали Каміллу.
— А от і Камілла. - сказала мама Камілли.
— Кларо, ось візьми подарунок і подаруй його Каміллі. - прошепотіла тітка Анна.
— Ось, це тобі. - сказала Клара.
— Спасибі! - промовила Камілла.
— Але Камілло, давай домовимся. Ти його відкриєш тільки після того, як ми поїдемо, добре? - сказала тітка Анна.
— Добре. - не розуміючи чому, відповіла Камілла.
Весь день пройшов тим, що батьки говорили про роботу, життя та зарплату. А Камілла з Кларою гралися іграшками у своїй кімнаті. Ось доходив день до завершення. Гості поїхали вже додому, мама Камілли прибирала хату, а дівчинка сиділа в кімнаті і складала іграшки по місцям. Коли дівчинка майже закінчувала прибирати вона наткнулася на свій подарунок. Вона поклала його на своє ліжко і почала розпаковувати. Коли вона його розпакувала, перше що вона побачила це лавандова скринька з великими вицарапаними буквами «F•E•A•R» що в перекладі з англійської означає «С•Т•Р•А•Х». Але Камілла не знала що це означає. Зрадівши такому подарунку вона побігла показувати його мамі. В цей час її мама домивала останню тарілку. Дівчинка підбігла до мами.
— Мамо, подивись що мені подарили!
— Що там доню? - відповіла вона.
Дівчинка показала мамі скриньку.
— Мам, ну як тобі?
Мамі Камілли з переляку розбилася тарілка.
— Мамо, що з тобою? - схвильована дівчинка спитала мами.
— Еее... нічого...нічого...
— Ну я ж бачу що з тобою щось не так!
— Не чіпай мене і іди спати вже пізно!!!
Дівчинка з сльозами на очах швидко побігла до своєї кімнати. Її мама ніколи на неї так не кричала, навіть коли сварила то це було не так сильно. Коли Камілла трішки заспокоїлась, вона почула що мама з кимось розлючено говорить по телефону
— Як це могло статися?! Звідки він дізнався де я живу?! Як це ти мені поясниш?! Що?! Ти з глузду з'їхав?! Куди піти?! Вулиця Селдовського 43? Добре, я зрозуміла.
І дзвінок обірвався.