Коли розмова закінчилася мама Камілли відклала телефон і швидким темпом пішла до кімнати. Від переляку дівчинка сховалася під ковдру.
— На перевдягнись.
Дівчинка вилізла з-під ковдри. Перед нею був чорно-сірий комбінезон.
— Тільки швидко, я довго чекати не збираюся. - і вона вийшла з кімнати.
Камілла швидко одягалася і пішла до мами. Їй дуже пасувало під її натурально-каштанове волосся.
— Готова?
— Так.
— Тоді йди за мною.
— Куди?
— Кажу зразу, багато запитань не задавати.
Вони вийшли з під'їзду. На дворі була темна ніч, нікого не було поблизу. Це був тихий, непримітний район. Щоб вийхати на трасу треба було проїхати годину, а то і дві. Так як Камілла була маленька, вона не знала такої вулиці Селдовського і навіть не уявляла куди вона іде. І ось, вони доходять до місця яке назначив незнайомий по телефону.
— І де він! - злісно проказала мама Камілли.
І тут, хтось виходить з кута, підходить до Камілли мами і запихає їй ніж в живіт. Кров попала на саму Каміллу. Вона вже оберталася кричати й втікати, але хтось перед нею закрив їй рот і пару ударами вирубив дівчинку. Коли дівчинка відкрила очі вона побачила перед собою непритомного хлопця, який теж сидів з заклеєним скотчем ротом. Йому було приблизно років 7-8. Він був точно старший за Каміллу. Його волосся було русявого кольору, очі були зеленими як у Камілли. На землі дівчинка побачила на клаптику паперу записку:
~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~
Якщо вам получится втікти звідси        (хоча я дуже сумніваюсь у цьому) то ми вас більше не потурбуємо (мабуть). У вас на це є 12 год. Самого найгіршого ◕‿◕
~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~
Після цієї записки дівчинка ретельно оглянула приміщення. Воно було схоже на закинутий цех. Все було обшарпане, старе, заржавіле, вікон взагалі не було. Все це нагадувало фільм жахів тільки в реальності. Поки дівчинка думала як втікти, в цей момент хлопчик відкрив очі. Спершу Камілла не звернула уваги на хлопця, так як вона була зайнята планом втечі. Але хлопчик голосно мугикнув і дівчинка нарешті замітила його. Він показував на Каміллу й його стрічку. Спочатку вона не могла зрозуміти чому він мугикає, але потім зрозуміла, він хоче щоб вона розв'язала та зняла його скотч з роту тому, що тільки Камілла мала розв'язані руки. Вона швидко зробила те, що він просив, також хлопчик їй допоміг. Дівчинка зразу почала розпитувати його:
— Ти хто? Що ти тут робиш?
— Це я мав би тебе спитати!
— Де моя мама?
— А я звідки знаю, це ж твоя мама!
— Що це за місце?
— Ще раз тобі кажу Я НЕ ЗНАЮ!
— Чого ти на мене кричиш?! Я тобі нічого поганого не зробила!
— Бо мене бісить все що зі мною стається!
— Чому?
— Тобі не зрозуміти!
— Добре, я бачу з тобою не поговориш. Але вибиратися звідси нам то треба!
— Ага, тільки скажи як?
— Не знаю, але вихід все ж має бути.
— Ха, наївна.
— Чекай, а це що?
Камілла підняла з землі дивний ключ. Вона хучіш підбігла до дверей і почала їх пробувати відкривати. На десяту спробу двері відчинилися.
— Ого, з маленької занози щось то буде! - промовив хлопець.
Але рано було тішитися. Як тільки вони вийшли їх зразу схопили і вкололи в шию невідому речовину.