Вірші
І падають знову
І падають знову, і знову на камінь
Розбиваються вщент, залишають вологим гравій
Краплі дощу, чи з очей ідуть сльози
Я тебе відпущу, та забути не в змозі
Далекі світи, тісні метри квадратні
І поміж них ти, застигла у тому платті
Чорна як ніч та світла як день
Навколо тебе погляди незнайомих людей
Розщеплений атом, уламки графину
Розбите мов кратер всередині б’ється що сили - не видно
Чіпляються ще раз, в повітрі застиглі слова з тих пісень, що лунали у липні
І знову тінь, чи силует, чи форма
На сітківці ока завмерлі картини
У нейронах головного мозку втома
У спогадах про тебе - мрії
Падають знову, і знову на камінь,
Проте вже не сльози й не краплі дощу
Падають душі у простір між нами
І воскресають, злітають на площину
Ти була ніби сон, який плутає розум
І неможливо просто сидіти-мовчати
Колись ми зустрінемось знову, може…
Я колись тебе відпущу, та пам’ять не можу стирати
2
0
202
